Міфи про козацтво: ким і для чого вони були створені?

Про свою книжку «Козацька міфологія України: творці та епігони» розповідає Петро Кралюк. Він є доктором філософських наук, професором та першим проректором Національного університету «Острозька академія».

Василь Шандро: Що вас спонукало до написання такої книжки?

Петро Кралюк: Є багато наукової літератури, яка стосується історії козацтва. Але якщо відверто, то це література чисто апологетичного характеру, де козаків подають як борців за волю України та надзвичайно конструктивну силу. Хоча в зарубіжній історіографії є інші книги, де образ козацтва представлений дещо з іншого боку. Але питання у іншому. Козацтво — це не тільки мілітарний чи соціальний феномен. Я би все-таки наголошував на тому, що це соціальний феномен. Бо існував козацький стан, який претендував на статус шляхетства у Речі Посполитій, а потім у Російській імперії став дворянством. Навіть ті козаки, які не отримали дворянства, відрізнялися від звичайних українських селян, втративши свою мілітарну функцію.

Я би відзначив, що це культурний феномен. І ми сприймаємо козацтво передусім так. Було створено чимало творів історичного характеру, фольклорного. Пізніше ще з’явилися художні твори, вистави та кіно, і саме через це ми сприймаємо козацтво. Адже козацтво як таке уже давно відійшло.

Міфи про козацтво використовували не тільки батьки української нації, але і росіяни. До цього образу часто зверталися російські автори, такі як Пушкін, Микола Гоголь та інші, створюючи свій образ козацтва. Але і поляки творили свій.

Василь Шандро: Що нам слід розуміти під “козацьким міфом”?

Петро Кралюк: Будь-який міф так чи інакше відображає реалії. Окрім того, він відображає бажане, а не дійсне. Тому якщо говорити про козацький міф, то це, швидше, такий позитивний образ, який виливається із історичного контексту і представляється таким, як бажали ті чи інші творці. Тобто, у 19 столітті існували одні потреби, які так чи інакше проектувалися на цей образ козацтва, і, відповідно, творилась така міфологія.

Наприклад, у фольклорних творах та писемних пам’ятках другої половини 17-го століття ми не бачимо позитивного образу Богдана Хмельницького. Він швидше зображений у негативному плані в українських джерелах. У той же час на початку 18-го століття, після поразки у битві під Полтавою, починає творитись позитивний образ Богдана Хмельницького. Передусім це робилося козацькою старшиною, яка хотіла продемонструвати лояльність по відношенню до Російської імперії, показати що Богдан Хмельницький начебто возз’єднав Росію з Україною, тому у нас є свій герой. І саме завдяки козацьким літописцям та старшині був створений такий позитивний образ.

Василь Шандро: Чи пов’язаний козацький міф із державотворенням?

Петро Кралюк: Звичайно. Але це уже міф пізнього характеру. Я вважаю, що перший, хто почав творити цей міф, був український історик, якого я дуже поважаю, В’ячеслав Липинський. Він багато про це писав. Але, як на мене, це трохи перебільшення. Козацтво було мілітарним утворенням, де були сильні анархічні моменти. І воно фактично не було націлене на те, щоб створювати якийсь свій державний організм.

Василь Шандро: Перший розділ цієї цієї книжки називається «Розбійники чи оборонці України?»

Петро Кралюк: У багатьох українських документах 16-го — початку 17-го століть козаки часто зображувалися як розбійники. Саме так їх сприймали. Чому? Тому що це люди, які жили на прикордонні. Їм доводилося воювати із татарами, турками, і їхнім своєрідним ремеслом був розбій чи напади на ворогів. Але суть у тому, що козаки не завжди займалися приємними речами і наші історики, у силу певних обставин, намагаються про це не говорити. Наприклад, вони займалися работоргівлею. І вдавалися до інших негативних моментів. Але я би не абсолютизував на цьому моменті. Бо козаків можна порівняти із піратами. І історики часто проводять такі паралелі. Знову ж таки, ці пірати по-різному сприймалися і досі сприймаються західною літературою.

Василь Шандро: Для чого потрібне це деконструювання міфів?

Петро Кралюк: Коли ми уже маємо свою державу, то очевидно, що треба мати свої конструктивні міфи. Як на мене, оцей козацький міф є не зовсім конструктивним. Зверніть увагу, навіть під час бойових дій на сході України, зважаючи на козацьку міфологію, вона майже відсутня у цьому воєнному дискурсі. І у нас за часів незалежності з’явилося дуже багато псевдо-козацьких утворень. Але коли почалась війна на сході, цих козаків не було. Чомусь ці козацькі організації ховалися десь у підпілля. Навіть один із їхніх організаторів заявив, що козаки – це інтелігентні люди і вони воювати на сході не будуть. Уявіть собі.

Річ ще у тому, що козацький міф мав сильний козацький русофільський струмінь. І чимало козацьких організацій, які утворились в Україні, були спрямовані саме на Українську православну церкву Московського патріархату. Тому, ви можете побачити у деяких монастирях так званих козачків.

Як на мене, зараз цей міф втратив свій конструктивний потенціал.