«Громадське радіо»
Тетяна Трощинська: Що виявив цей рейтинг?
Діана Дуцик: Насправді, важливий не рейтинг. Ми назвали це рейтингом з певною провокативною метою для того, щоб привернути увагу до низької якості журналістської освіти. Тому що останні роки ми спостерігаємо багато нарікань з боку індустрії на якість випускників факультетів і кафедр журналістики. І ця низька якість нікуди не дівається, а кількість факультетів зростає.
Збираючи інформацію, наша експертна група провела дуже великий об’єм роботи, тому що ми надіслали анкети, розроблені спеціально для цього дослідження, на 39 факультетів кафедри журналістики, які функціонують в українських вишах. Відповідь ми отримали лише від 19 з 39 вузів, але ця інформація показала багато чого. І саме на цьому я хотіла би акцентувати увагу, а не на рейтингу, тому що рейтинг є достатньо формальними.
В першу чергу ми аналізували навчальні плани, за якими готуються майбутні журналісти. Тут важливим є збалансованість практики і теорії. Індустрія нарікає на те, що у процесі навчання в журналістів надміру теорії, а приходячи на роботу, вони не вміють нічого робити. Коли ми подивилися на навчальні плани, то виявили, що за формальними ознаками є баланс між теорією і практикою, але проблема в тому, як наповнюються практичні курси. І тут уже питання і до викладацького складу, і до матеріально-технічної бази ВНЗ.
Ми розуміємо, що багато курсів, які мають практичну назву, мають не зовсім практично наповнення. Тому що ці предмети часто викладають викладачі, які мають відносний стосунок до практичної журналістики. Нам говорили, що практичні курси інколи викладають редактори наукових журналів або редактори видавництва, але це не той практичний досвід, який має викладатися на факультеті журналістики як загальний.
Також ще є проблема в тому, що традиція викладання на факультетах журналістики є філологічна, тому що дуже багато факультетів журналістики були створені на базі філологічних факультетів. І це теж впливає на якість української журналістики.
Василь Шандро: Чи залежить якість української журналістики від цієї журналістської освіти? Адже в багатьох медіа ми зараз можемо помітити людей, які фахової журналістської освіти не мають, це можуть бути історики, відомі музиканти тощо, які володіють якоюсь темою і можуть за декілька майстер-класів опанувати поведінку перед камерою чи мікрофоном?
Діана Дуцик: Так в тому тоді і питання: навіщо тоді держава витрачає кошти, утримуючи ці факультети, та робить держзамовлення, якщо потім індустрія не бере собі на роботу цих випускників? Заради того, щоб знайти відповіді на ці питання і підняти цю проблему, ми вирішили зробити своє пілотне дослідження.
Тетяна Трощинська: Кому ми далі маємо ставити ці запитання?
Діана Дуцик: Ми маємо ставити ці запитання різним установам та інституціям, і собі також. Індустрія реагує зараз на відсутність кадрів нормальних випускників факультетів журналістики тим, що створює власні школи. Але медіа індустрія є не лише в Києві. Уявіть собі, що відбуваються в регіонах, де ні телеканали, ні газети не мають можливості створювати свої власні студії. Як правило, в регіональні медіа ідуть випускники регіональних факультетів журналістики. І моніторинги показують надзвичайну низьку якість регіональної преси і телебачення.
Потрібно переглядати підходи до системи журналістської освіти, зокрема мають бути переглянуті підходи до ліцензування факультетів і до оцінки якості журналістської освіти. Але, на жаль, наразі ніхто не хоче цим займатися.
Тетяна Трощинська: Можливо, з погано підготовленими журналістами простіше працювати?
Діана Дуцик: Цей фактор також має місце, адже більшість медіа в Україні олігархічні, і дуже часто легше набрати недосвідчених молодих людей, які не будуть ставити зайвих запитань.
Василь Шандро: Які критерії компетентного журналіста ви можете назвати?
Діана Дуцик: В нас є дві школи журналістики, які абсолютно вирізняються на фоні решти факультетів, і вони на перших місцях рейтингу. Це школа журналістики Українського Католицького університету і Могилянська школа журналістики. Ці школи вибрали незвичний для України формат роботи — це навчання у магістратурі 2 роки. Тобто туди приходять люди, які вже мають бакалаврат, і необов’язково з журналістики. Я викладаю в Могилянській школі журналістики, і в нас були діти, які закінчили медичний факультет.
В цих школах вчать знімати, монтувати, вести програми на радіо і телебаченні, писати тексти, знімати документальні фільми, тобто вони більше орієнтовані на запити сьогоднішнього часу, ніж традиційні факультети журналістики.
Насправді, в світі існують різні системи, але питання в тому, чим насичена програма і хто викладає. Це два ключових питання.
Василь Шандро: Зараз ЗМІ навчилися викручуватися самі. Вони можуть навчити за півроку людину в тому, що їм треба, і не мають запиту на студентів, які 5 років вчилися на факультеті журналістики. Тобто проблема полягає в тому, що ми витрачаємо гроші не на зовсім конструктивну освіту?
Діана Дуцик: Так, тому і постає питання що потрібно це змінювати.
Василь Шандро: Люди, які виходять з інституту журналістики, технічно не вміють робити якісь речі чи це загальний рівень знань?
Діана Дуцик: Є дуже широка некомпетентність людей, які виходять з факультетів журналістики. Вона полягає в тому, що випускники не мають уявлення про багато речей, які відбуваються в Україні. Вони не мають уявлення про те, як будується держава, про те як функціонують ті чи інші органи тощо. В мене був випадок, коли я на лекціях студентам, які вже закінчили бакалаврат, мала пояснювати, чим відрізняється Конституційний суд від судів інших юрисдикцій.
Це, насправді, велика трагедія, і все це потім впливає на суспільство.
Ми в рамках цього дослідження зробили ще опитування представників 39 редакцій в 5 областях України: Львівській, Сумській, Одеській, Вінницькій і Запорізькій. Це було анкетування за допомогою онлайн опитувальника. Отже, ми можемо сказати, чим незадоволені редакції, і що практикуючі журналісти відносять до недоліків профільної освіти. Головним чином, це архаїчність, сконцентрованість та теоретичних знаннях, відсутність достатніх знань та навичок у викладацького складу, застаріла або взагалі відсутня технічна база, глибока корумпованість, наявність у навчальній програмі низки непотрібних предметів, поверхове засвоєння навичок монтажу відео та фото зйомки, відірваність від реальних умов роботи, слабкий конкурсний відбір тощо.
Також, за результатами цього опитування, журналістській освіті бракує умінь з пошуку та підготовки матеріалів, опору маніпуляціям, тобто не вчать критичному мисленню, перевірці джерел, мовної підготовки, системності, дисциплінованості, такту, і таке інше.