Влада Ралко
На виставці буде презентовано у повному обсязі трирічний проект, який було створено художниками на базі мистецького об’єднання ЧервонеЧорне у 2014‒2016 роки.
Гостя студії Громадської хвилі — Художниця Влада Ралко.
Лариса Денисенко: Де усе відбуватиметься, і що там модна буде побачити?
Влада Ралко: Відкриття 12 квітня о 18 годині, і ми разом із Володимиром Будніковим відкриваємо величезну експозицію, такий собі підсумок нашого трирічного проекту, який ми назвали «Три кроки», – він складається із трьох частин. Ми робили його на базі галереї ЧервонеЧорне в Каневі. Ми виконували там основну частину, а насправді ми працювали над ним так досить серйозно і досить потужно усі три роки. Ми із Володимиром обговорювали в часі, в тих подіях, які відбуваються в Україні щось головне. Нібито головний звук, центральний звук, центральну тему, навколо якої ми вже вибудовували кожну частину. Насправді наші роботи дуже різні, вони мало перетинаються, але нам було головним не описувати події, не розповідати конкретно про події, а звертати увагу саме на ті речі, які раптом стали з певних обставин для нас головними. Вони стали для нас основними. Такою важливою темою стала мова художника, тобто наскільки мова художника в надзвичайних подіях, наскільки вона важлива, наскільки вона зрозуміла, наскільки художник може бути почутим або має бути почутим, і на скільки йому треба щось говорити, або може йому треба мочати. Нарешті в усіх залах Спілки художників Центрального будинку художників ми покажемо майже всі роботи, туди не ввійшли, нажаль, малюнки, тож ми їх будемо показувати окремо вже, але покажемо усі великі головні роботи з усіх трьох проектів. Багато робіт в Києві всі побачать вперше, бо ми їх іще не показували. Це роботи з останньої частини проекту із «Лінії розмежування». Це дуже цікаво, бо коли роботи із різних років, різних частин проекту зустрілися разом, вони почали кожну власну тему нібито транслювати якось по-новому. Тобто для нас самих це новий досвід, нові відкриття.
Лариса Денисенко: Якщо продовжити тему мови художника – мовчання художника, в тебе доволі промовисті роботи, тому що це, власне, щоденникова робота.
Ірина Соломко: А скільки всього робіт буде представлено?
Влада Ралко: Десь біля ста, але я не знаю точно, ми не рахували їх. Це буде дуже велика виставка.
Лариса Денисенко: Якщо говорити про мову художника, там більше мовчання. Власне художник має право мовчати, і можливо навіть більш гучномовніше буває інколи це мовчання на картинах, ніж коли художник говорить. Що більше насправді слів, на твій погляд?
Влада Ралко: Ми розмірковували саме про мову художника, як про поетичну мову, тобто про мову ірраціональну і навіть алогічну. Одразу, коли почався Майдан, і до тепер, з’явилося дуже багато хорошої аналітики, хорошої есеїстики, і багато людей дуже гарно пишуть, але події настільки перевершують усе це, що кажуть або пишуть логічно, що мені здається, що мова художника більш точно і вдало вміщує у собі час, який ми маємо зараз. Тобто, він змінений, і дуже важливо за подіями, які ми бачимо, за тим, що ми бачимо на власні очі, не проґавити те, що знаходиться всередині.