фото Duh I Litera.com
Володимир Кулик: Запозичувати будь-що дуже важко, бо суспільні умови — відмінні. Але є кілька моментів, які можна взяти з досвіду багатомовних країн. Це виправлення мовної дискримінації та підтримування національної мови попри певний спротив носіїв раніше привілейованої мови. Підтримка національної мови не повинна обмежуватися тільки державною сферою. А має поширюватися також на приватні. Бо в нинішніх суспільствах держава не є єдиним носієм та визначником мовних практик, ідентичностей та преференцій.
Потрібне забезпечення прав людини. Це не треба змішувати з вимогами до посадовців, їхніх мовних компетенцій. Освіта має давати більше мовних прав, ніж мова на робочому місці, де потрібно пристосовуватися до мовного режиму ділянки роботи, відвідувачів, споживачів. Не тільки дві головні мови повинні бути предметом державної уваги, а й мови меншин. Особливої уваги у нас потребує кримськотатарська мова.
Нема рецептів на кшталт: візьміть досвід певної країни — Швейцарії, Індії, Ізраїлю — і запозичте. Є певні висновки щодо того, що держава має робити, а що — ні.
Наша країна рухається у бік більшого прийняття української мови як сегменту національної ідентичності. Не лише частини символіки, але й практики.
Утім ще багато людей хочуть, щоб держава дбала про українську мову, її застосування у суспільстві. Але разом з цим вони прагнуть, щоб їхнє власне право говорити усюди, де їм захочеться російською, було непорушне. У цьому є певна амбівалентність.
Повністю програму слухайте у доданому аудіофайлі
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS