Можливості дипломатичного врегулювання в Сирії серйозно зменшились, — Посол України в Лівані

У студії Громадського радіо Ігор Осташ, Надзвичайний та Повноважний Посол України у Ліванській Республіці.

Тетяна Трощинська: Ви вже майже рік на цій посаді. Що ви отримали, куди потрапили, що ви побачили?

Ігор Осташ: Після Канади можна говорити, що це така цікава протилежність: велика, спокійна і холодна Канада і маленька, бурхлива, гаряча країна Ліван, до того ж ми покриваємо ще одну дуже серйозну країну – Сирію, посольство України в Бейруті також відповідає і за цю ділянку, яка є дуже непростою. Ми відстежуємо всі події, які відбуваються в Сирії, розуміючи, що багато в чому майбутня доля України і конфліктів у світі залежить також від того, як будуть розвиватися події в Сирії. Ми намагаємося впливати на ситуацію, в першу чергу інформаційно, але не забуваємо, що в тій же Сирії є багато українських сімей, які потребують допомоги, допомоги консульської, підтримки моральної. Наші консули збираються до Дамаску, це буде 21 вересня. Я теж планую поїздку до Сирії, тому що для нас це досить важлива точка на карті світу.

Тетяна Трощинська: Звертаються українці, які в Сирії? Наскільки активно вони пам’ятають, що Україна їм в той чи в інший спосіб допоможе?

Ігор Осташ: Звичайно знають, пам’ятають, формально ми евакуювали посольство з Дамаску до Бейруту, але в нас залишилася команда, і в Дамаску це наші референти і військові аташе, які працюють на місці. Разом з тим, маючи сучасні засоби комунікації, люди можуть побачити у всіх соціальних мережах як можна з нами сконтактувати, як дістатися до наших працівників. У нас є зв’язок, ми допомагаємо громадянам України, це одне з наших завдань.

Василь Шандро: Що таке діаспора в Лівані?

Ігор Осташ:  Коли я їхав до Лівану – то дуже примарно уявляв собі існування потужної української діаспори як, наприклад, в Канаді. На щастя, я помилявся, тому що в Лівані живе дуже багато українських сімей. Приблизно 11 000 студентів з Лівану вчилися в Україні, і десь 4 000-5 000 сімей стали результатом цього навчання, плюс в кожній сім’ї троє, четверо, навіть п’ятеро дітей. Це все громадяни України, наша команда, наше лобі, і ми намагаємося з ними співпрацювати, робити наш український простір в Лівані якомога ширшим. Коли ми їхали в Ліван, то розуміли, що впливи нашого північного сусіда досить серйозні, але зараз про Україну дуже добре знають в Лівані, досить серйозно співпрацюємо з ліванськими політиками, проводимо культурні заходи, і все це завдяки тому, що в нас серйозна підтримка – українська молода, цікава, професійна, переважно жіноча діаспора. Зараз ми на порозі створення нової громадської організації «ГУЛ» – Громада українців Лівану.

Василь Шандро: Як зараз живе Ліван? І чи є якісь уроки, які ми можемо для себе взяти?

Ігор Осташ:  Історія Лівану для нас дуже повчальна. Ліван пережив багато конфліктів, воєн, останній конфлікт, який тривав з 1975-го по 90-ті роки був дуже болючим і переламав, фактично, всю історію Лівану. Зараз за межами Лівану живе в чотири-п’ять разів більше ліванців, ніж в самому Лівані. Ця проблема, яка виникла на фоні міжконфесійних протистоянь, мусульмансько-християнського конфлікту, проблем, пов’язаних з біженцями – переважно з палестинцями, а зараз додались ще майже два мільйони біженців з Сирії. Я завжди проводжу паралелі: у нас 1 мільйон 800 тисяч внутрішньо переміщених осіб – два мільйони сирійців у Лівані. У нас і у Лівані величезна кількість жертв, у нас війна, а там була громадянська війна, але є певні паралелі. Ми маємо збоку Росію, а ліванці мають теж такого «старшого брата» – Сирію, яка постійно контролювала політичну ситуацію в Лівані. Старший ліванський брат зараз в дуже складній ситуації. Сьогодні ліванці рятують сирійців, вони прийняли величезну кількість людей з Сирії. Ми бачимо, що зараз ситуація в Сирії стає такою, яку я називаю досить складною, тому що насправді дуже серйозно зменшилася можливість дипломатичного врегулювання – це найголовніша проблема. На жаль, ця головна площадка, якою була Женевська ініціатива, весь час мінімізується, з’являються нові групи переговорників, і це впливає в такий спосіб, що все ближче і ближче силове розв’язання сирійської проблеми. Тут я постійно наголошую, намагаюсь провести паралель між участю Росії в сирійських подіях і агресією Росії в Україні. Ліванці і сирійці, які розуміють цю проблему, наголошують на цьому, що Росія глибше увійшла в цю сирійську кризу тільки тому, щоб намагатися впустити м’язи в ці переговори, щоб показати, що без неї цей конфлікт вирішити неможливо, і намагатися торгуватися. Росія намагається через агресію в Сирії мінімізувати свої проблеми в Україні.

Повну версію розмови слухайте у доданому звукововму файлі.