Ми бачили 3-хвилинного Шекспіра, — Каратницький про спробу відставки уряду

Андрій Куликов: У Європі прогнозували такий сценарій подій?

Адріан Каратницький: Було певне занепокоєння щодо майбутнього уряду і були зусилля міжнародних діячів переконати президента, що надто загрозливо для інтересів України, для продовження зовнішнього фінансування. Відставка уряду могла б викликати і проблеми з просуванням Мінських домовленостей.

Андрій Куликов: Ви вважаєте, що президент мав серйозний намір відправити уряд у відставку?

Адріан Каратницький: Я впевнений у цьому, але було багато впливів, він дав сигнал суспільству, що хоче змінити уряд, але його можливості для маневрів обмежене, тому розгорнувся певний політичний театр. Я не знаю, наскільки Яценюк був частиною театру — мені здається, швидше його об’єктом, а президент хотів дати чіткий сигнал суспільству, що він прагне змін, а прем’єр стоїть на заваді. Але ми розуміємо, що це не можна робити так раптово.

Ми бачили трьоххвилинного Шекспіра — трагедію, яка перетворилася у комедію: спочатку занепокоєння, що буде, а тоді комедія — швидке голосування — і не вистачає голосів, щоб відправити уряд у відставку. У цьому часі можна отримати два транші від МВФ і відновити санкції проти Росії у червні, і тоді буде інша атмосфера, коли, можливо, президент знову і серйозніше візьметься за переформатування уряду.

Андрій Куликов: Ви вважаєте, що збереження Яценюка є необхідною умовою продовження міжнародної допомоги Україні?

Адріан Каратницький: Західний світ наполягав не на цьому. Йому було важливо знати, що зміни відбуваються продумано і безпечно, що не буде такого, що уряд знімається, а не має нікого на заміну.

Андрій Куликов: Західні діячі свого часу так само ставились до Януковича, вважали його передбачуваним, а далі сталось те, що сталось.

Адріан Каратницький: Західний світ має намір працювати із тими структурами, які існують, хоче заохотити їх іти правильним напрямком. Так було і в перші роки Януковича, але коли арештували Тимошенко і Межигір’я почало наростати, Захід поміняв свою позицію, але хотів втягнути Україну у європейський напрям і терпів серйозні недоліки старого уряду. Тут є трошки відмінність.

Медіа і далі продовжують бути в олігархічних руках, є плюралізм, але вони залежні від своїх власників. Але все ж є зріст громадянської активності, альтернативних медіа.

Подібне поле було і за Януковича. Коли були вибори до парламенту 2012 року, Інтер заангажував певних громадських діячів, які мали бути «кришею» для просування інших інтересів.

Ішла закулісна гра різних інтересів, котрі були невдоволені рівнем корупції Януковича. Я не кажу, що вони робили це з благородних міркувань, та все ж вони намагались стримувати бегемота Януковича, і медіа відкривали певне поле для альтернативних поглядів.

Андрій Куликов: Приблизно півтора року тому ви казали, що Порошенко і Яценюк можуть домовитись і домовляться. Зараз їм це вдалось?

Адріан Каратницький: Я не думаю, що вони домовились, але вони знайшли форму існування ще на шість місяців. Це вимагало зовнішнього і внутрішнього тиску. Стосунки між ними набагато погіршились за останній рік. Перших 6-8 місяців спільного некомфортного існування були досить плідні — формування бюджету, макроекономічна стабілізація, стримання занепаду гривні, реформа газового сектору — це були кроки вперед, але тоді почалось тертя і повернення до старої поведінки.

Тетяна Трощинська: Яка олігархічна група має вплив на прем’єра?

Адріан Каратницький: Я б сказав, що немає великого невдоволення Яценюком в Ахметова. Чую інколи певну критику від громадських активістів, що не найгірші стосунки у нього з Коломойським, що іноді відображається в його медіаактивах. Але я не маю ніяких доказів, що це якісь корупційні схеми, тут швидше обмін засобами для політичної боротьби. Це швидше спотворена політична система, а не корупція.

Андрій Куликов: Що мають зробити Яценюк і Порошенко, щоб Захід сказав: вони мають піти?

Адріан Каратницький: Давайте говорити позитивно — що вони повинні зробити, щоб залишитися. Арсеній Петрович повинен за 6 місяців дати змогу прогресивним міністрам працювати. Зробити це раніше йому заважали спроби все контролювати. Раніше у Європі я чув думку, що президент — людина з минулого, що має більш поступове бачення майбутнього і може активно і агресивно просувати Україну у правильному напрямку.

Цього разу я стикнувся зі скепсисом, що це повторення взірця колишніх президентів. Тому і президент, і прем’єр мусять використати дні політичного затишшя, щоб довести Заходу, що вони повернулись на правильний політичний путь.