У гостях Юрій Василевич, засновник і керівник Київського квартету саксофоністів.
Василь Шандро: Які проекти найближчим часом презентуватиме ваш квартет?
Юрій Василевич: Хочу запросити 10 вересня о 19.00 у Будинок актора (мала сцена). Минуло тридцять років нашому квартету. Минулого року приїжджав всесвітньо відомий композитор Гія Канчелі.
Саксофон — мій улюблений інструмент. Якби запитати, чому така популярність, я б сказав: в голосі сопрано є флейта, кларнет, в альті є людський голос, в тенорі є віолончель, в баритоні є контрабас і чарівні ритми.
Колись я був на виставці японських художників, всі картини були недомальовані. Відходиш назад — і починає працювати уява. Так і квартет. Ми граємо, а людина може собі уявити. Часто обходимося без супроводу. Але в цьому концерті братиме участь джазмен В’ячеслав Полянський.
19 вересня — «LATIN JAZZ NIGHT» (Національна Філармонія України). Буде шикарний саксофоніст Рішард Золедзієвський з Вроцлава. Буде грати і в квартеті, буде цікавий контрабасист Валентин Корнієнко, знаменитий ударник Сергій Хмельов.
Василь Шандро: Наскільки просто було адаптуватися з інструментом, який в радянському союзі асоціювався з капіталізмом? Як підбирався репертуар?
Юрій Василевич: Не прийшлося доказувати та переконувати когось. У 60-х, коли я починав грати, мій батько сказав мені: «Ти вибрав не той інструмент. На нього нема педагогів, репертуару». Більшість саксофоністів починали на кларнеті. Потім переходили.
Я закінчив школу, консерваторію. У Великому театрі в Москві грав на саксофоні. Будучи студентом в 70-х я почув Паризький квартет. Я був зачарований. Вони не грали джазової музики. А люди просто були спраглі за джазом. Вони розчарувалися..
І я подумав, а де ж Київський квартет саксофоністів? А вже зараз є мої однодумці, учні. В Квартеті зараз грає Михайло Мимрик, доцент консерваторії, Сергій Гданський нещодавно отримав звання Заслужений артист України, Олександр Москаленко.
30 разів побувати на батьківщині саксофона неможливо. А ми це зробили.
Василь Шандро: Ми почули уривок зі старовинного українського танцю. Бароко чи ні?
Юрій Василевич: 16 століття – це та музика, яка виконувалась в Україні під час весіль, днів народжень. Ці нотні взірці знайшов композитор Степаненко в архівах Парижа. Це танець на 30 секунд. Записав органіст Ян з Любліна.
Це перші взірці української народної музики, які можна побачити на нотах. За кордоном дуже гарно сприймали цю музику. З цих українських танців ми розпочинали концерти в Монреалі, в Парижі.
Жан Марі Лондекс, один з найкращих саксофоністів світу, запропонував нам, почувши записи мого квартету: «Хлопці, приїжджайте, але зі своєю музикою. Нам непотрібно французьке. Ми це знаємо. Ви покажіть, що у вас там робиться». І ми тоді грали Володимира Шумейка. Петро Пашков, наш джазмен, написав «Remembering the Beatles». Це було просто чудово.
Василь Шандро: Наскільки саксофон адаптувався в Україні?
Юрій Василевич: У саксофона велике майбутнє. Мої студенти, студенти інших викладачів їздять по світу, займають перші місця на конкурсах.
0