Про це ми поговорили з експертом Українського інституту з прав людини Євгеном Нєцвєтаєвим.
В Україні налічується наразі близько чотирьох тисяч місць несвободи, де перебуває понад мільйон людей.
За цей період нами було відвідано 30% всіх місць несвободи. Така мала кількість була пов’язана, в першу чергу, з ресурсами, зокрема, з людськими. Оскільки відомо, що національний превентивний механізм в Україні реалізується в форматі МПМ+, а це означає, що відвідуються ці місця з представниками Департаменту НПМ секретаріату повноваженого з громадськими моніторами. Хоча, якщо подивитися практику інших країн, є різні варіанти. Є, коли систематичні візити до місць несвободи з метою попередження катувань на неналежного поводження здійснюється саме представниками держави, є, коли вони здійснюються саме громадськістю.
На сьогодні я представляю організацію Український інститут з прав людини, і ми намагаємося розвинути трохи іншу модель, ми її називаємо МПМ2.0 – друга модель, куди місця несвободи відвідують саме громадські активісти, тобто представники громадської організації. Але з урахуванням законодавства, ми можемо відвідувати тільки пенітенціарні установи.
Якщо казати про пенітенціарну систему, то проблема основна – це умови тримання. Хоча за рахунок благодійних коштів щось намагаються робити керівники, але цього недостатньо.
Друга проблема – це людський фактор. Це необхідність зміни саме відношення персоналу до тих людей, які там перебувають. А персонал прибув не з Космосу, це люди з наших вулиць, випускники наших шкіл, для них характерна та ж сама ментальність, яка характерна для нашого народу. В нас є такі стереотипи в суспільстві, що злочинця необхідно карати як можна більш жорстокіше.
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.