Ми ставимо за мету змінити дискурс з Великої Вітчизняної війни на Другу світову – Гнатюк

Українські та іноземні інтелектуали, лідери думок та політичні діячі дискутуватимуть 8 травня, в день завершення Другої світової війни, у телемарафоні «Війна і мир» про політику пам’яті, наратив про війну, вшанування пам’яті жертв та інші питання. Все це можна буде переглянути у прямому ефірі телеканалів «Прямий», «Еспресо» і «5 каналу».

Ведучі

Анастасія Багаліка

Гостi

Оля Гнатюк

Ми ставимо за мету змінити дискурс з Великої Вітчизняної війни на Другу світову – Гнатюк
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2020/05/hr-hh-20-05-07_hnatyuk.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2020/05/hr-hh-20-05-07_hnatyuk.mp3
Ми ставимо за мету змінити дискурс з Великої Вітчизняної війни на Другу світову – Гнатюк
0:00
/
0:00

Анонсуємо низку розмов разом з польською історикинею, дослідницею в галузі українознавства, перекладачкою та популяризаторкою української літератури, співробітницею Інституту славістики Польської Академії Наук, професоркою НаУКМА, головою Товариства промоції української культури в Польщі та польської в Україні Олею Гнатюк.

gnatyuk.jpg
Оля Гнатюк Громадське радіо

Анастасія Багаліка: І сама дискусія, і в цілому конференція триватиме весь день 8 числа. Збираєтеся обговорювати фокус пам’яті до Другої світової?

Оля Гнатюк: Безумовно, що основна увага є на пам’яті про Другу світову війну, але також і на тому, як сьогодні ми це бачимо, як по-різному в різних країнах трактується це питання. Зокрема, про напругу поміж різними дискурсами про Другу світову війну.

Анастасія Багаліка: Останні роки ми намагаємося формувати європейську традицію ставлення до Другої світової війни, принаймні це початок цього процесу.

Оля Гнатюк: Безумовно, це початок з наголосом саме на початок. Шістдесят років радянської влади і шість років впровадження нового наративу — тобто це не так багато. Якщо говорити про пам’ять про Другу світову війну, то ця політика пам’яті радянської держави починається практично з початком Другої світової війни, і вона достатньо сильно міняється під час самої війни. Це дуже болісне питання – про співвідповідальність Радянського Союзу за розв’язання Другої світової війни.

Але після 1945 року починається формування саме такої пам’яті, яка закам’яніла аж до нашого часу. І вона в цій формі культивується зараз в Росії. В найменш зміненій формі вона подовжує існувати в Білорусі.

В Україні якоюсь мірою продовжували цю радянську традицію відзначення великої Перемоги, і це відчутно навіть в декомунізаційних законах, де можна було міняти всіх комуністичних діячів, включно з нещасною станцією «Петрівка», але не чіпати Маршала Малиновського.

Про суттєві зміни у державній політиці пам’яті можна говорити, починаючи з 2015 року, отже це навіть це не 60, а 70 років після закінчення Другої світової війни. І що таке п’ять років і 70 років! Це дуже невеличкий проміжок, який ще не встиг достатньо закріпитися і стати достатньо впливовим. Я не знаю, як на державному рівні Україна відзначатиме 75-річчя закінчення Другої світової війни, але я знаю, що організаційний комітет, який взявся за цей телемарафон, ставив собі мету, яке перед собою поставило і Громадське радіо, інтелектуали, і громадянське суспільство після Майдану – перетворити цей дискурс з Великої Вітчизняної Війни на дискурс про Другу світову війну. А це дві великі різниці.

Анастасія Багаліка: Часто закидають, що не варто займатися реформою пам’яті, в той час, як не реформоване сьогодення: не подолана корупція, не закінчена російсько-українська війна тощо. Проте, говорячи про 2015 рік, важливо згадати про той досвід, якими Україна пройшла з 2005 року – після Помаранчевої революції, коли так само намагалися трансформувати політику пам’яті, але згодом вийшло не успішно – за часів Януковича.

Оля Гнатюк: Не можна сказати, що не було впроваджено реформування політики пам’яті за часів Януковича. Навпаки, перший день правління Януковича позначився двома символічними жестами. По-перше, з сайту президента зник банер про Голодомор. А по-друге, з Адміністрації президента на Банковій зникли європейські прапори. І хай мені хтось скаже, що це випадковість. Це те, що я називає операцією на символах, і вони для мене були цілком очевидним, ясним, прозорим сигналом. Зрозуміло, що добре не було, з кожним днем ставало все гірше і гірше, і вистачало людей, які були заангажовані в цей процес підтримки державної політики пам’яті, процес зміни змісту підручників. Цей процес був поверненням у старе русло радянського наративу.

Чи потрібно займатися політикою пам’яті? Звичайно, потрібно, тому що залишати поле для інших не можна. Вистачить, що інформаційне поле в Україні великою мірою є контрольованими чи російськими чи проросійськи налаштованими силами, і вони теж мають свою повістку дня. Якщо проєвропейські сили вважатимуть, що спочатку треба навести порядок з корупцією, а тоді вже займатися іншим, вони просто програють на цьому фронті капітально. Зверніть увагу, що російська політика пам’яті – це політика, яку намагаються нав’язати не винятково Україні, а цілому світові. Приписування українцям образу колабораціоністів — це як раз і наслідок того, що Україна не веде відповідної політики.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.