Говоримо про захід Жіноче волонтерство в Україні — виклики і рішення, який пройде в Києві 8 листопада.
Тамара Горіха Зерня: Судячи з мого досвіду, більшість з нас почали цим займатися з початком бойових дій, з 2014 року. Переважно це було або фронтове волонтерство, або пов’язане зі збором коштів і допомоги пораненим. Є й інші напрямки, просто я з ними свого часу не працювала. Зараз ці люди знайшли свою нішу й охоплюють значно ширший спектр тем. Враховуючи різного роду песимістичні, оптимістичні прогнози наших колег, ми розуміємо, що нам треба провести певний аудит, подивитися на нашу готовність. Прикинути, які ми маємо у своєму розпорядженні ресурси, і що ми можемо використати, якщо раптом прийдеться проводити швидку мобілізацію, умовно кажучи.
Моя мама досі не може заспокоїтись: її шикарний італійський плащ поїхав на рукавички військовим. Кажу: “Мамо, війна, що ж ти хочеш. Ми воюємо в тому числі, і твоїм плащем”. Ми воювали куртками цілої країни. Мені приносили італійські чоботи дівчата, для того, щоб можна було розпороть і халявку використати для рукавички. Українські жінки — дуже щедрі і добре організовані, чуйні.
В нашу лексику дуже швидко увійшли слова «фронтовичка», «солдатка» — це те, чого не було. Ми можемо пишатися тим, що Україна втримала цей фронт на двох напрямках, зовнішньому і внутрішньому. І величезна заслуга (в цьому — прим. ред.) чоловіків і жінок.
Повну розмову слухайте в аудіофайлі
0