20-річна росіянка Юлія Толопа приїхала в Україну із російського міста П’ятигорська на Майдан. Згодом дівчина стала бійцем «Айдару». Їй досі не надали українського громадянства. У Юлії мала дитина.
Наталя Соколенко: Як ви потрапили на Майдан?
Юлія Толопа: Мене вчили, що ми всі брати і повинні одне одному допомагати, неважливо, хто якою мовою розмовляє. Якщо початково білоруси, українці і росіяни — один слов’янський народ, те, що Росія вводить війська в Україну — я цього не розумію, тому я тут.
Наталя Соколенко: Як ви опинились в «Айдарі»?
Юлія Толопа: З Майдану відправляли автобуси в АТО. Я попала в Луганськ. Там мене оглянув комбат. Половину хлопців і чоловіків, які приїхали зі мною, не взяли. Мене взяли, вручили автомат, і за кілька днів я опинилася на бойовій позиції.
Дмитро Тузов: Як ви стали командиром БМП?
Юлія Толопа: Це сталось у липні 2014-го. Ми брали село Георгіївку, і просто натрапили на машину БМП. Машина із Ростова, у 2012 році вона була в капітальному ремонті — це, до речі, факт, який доводить, що російські війська таки є в Україні. Мене забрали у цю машину і по ходу справи всього навчили.
Наталя Соколенко: У вас хоча б водійські права були до цього?
Дмитро Тузов: Коли ти командир машини, ти командуєш водієм і наводчиком. Там водійських прав не потрібно.
Наталя Соколенко: Як хлопці на війні слухались ваших наказів?
Юлія Толопа: Це були мої брати — я їх так називаю, бо ми з ними пройшли не один бій. Є у мене Богдан Коваль — позивний Кузя, навідник-оператор бойової машини. Він мене спочатку взяв туди просто для того, аби я загинула поруч із ним. Він притягнув мене туди і сказав: ти будеш нашим командиром. Буквально за два тижні я звикла до обстановки і почала командувати. І вони мене слухали.
Дмитро Тузов: На той момент жінок на бойових позиціях в «Айдарі» багато було?
Юлія Толопа: Всього дві дівчини.
Наталя Соколенко: Чому жінкам, які беруть участь в АТО, важко отримати статус учасника бойових дій?
Юлія Толопа: Жіночих посад на військовій службі нема. В Статуті Збройних Сил України було прописано, що посади можуть займати лише чоловіки. Жінок оформляють на цивільні посади. Ну а в моєму випадку — мене взагалі не оформили. Але наскільки я чула, вже внесли зміни до закону, і вже дівчата можуть займати посаду у війську.
Наталя Соколенко: То у вас немає ніякого статусу, і ви не отримуєте ніяких грошових компенсацій?
Юлія Толопа: Ні, у моєму випадку — це дуже складно, тому що я громадянка Росії, у якої згоріли документи. Це було село Жовте. Ми їхали займати оборону з моїм командиром і трьома товаришами, і ми підірвались на фугасі. Троє загинули відразу. У мене була контузія і перелом ребер.
Наталя Соколенко: І після цього все одно повернулися?
Юлія Толопа: Звісно, я навіть у госпіталь не поїхала. Мене завезли туди, але я втекла, бо знала, що там мої хлопці, і їм потрібна моя допомога.
Дмитро Тузов: Зрозуміло, що повернутися до Росії ви не зможете. А який ваш статус в Україні?
Юлія Толопа: На цей момент — ніякого. Я подала на статус біженця, але чи мені його нададуть, буде відомо тільки у грудні.
Наталя Соколенко: І громадянство?
Юлія Толопа: Щодо громадянства — важке питання. Я вже зверталась і до Адміністрації Президента, і до мого першого комбата Мельничука, і до Ляшка. Він у серпні минулого року пропіарився — мовляв, ось громадянка Росії, яка воює за нашу країну, і ми надамо їйгромадянство. Але після цього він уникав зустрічі.
Дмитро Тузов: Ваш комбат також мав би дбати про долю своїх солдатів.
Юлія Толопа: Наскільки я знаю, він писав лист президентові, але йому не відповіли.
Дмитро Тузов: При цьому Петро Олексійович надає громадянство, наприклад, журналістам.
Юлія Толопа: І ФСБ-шникам. Ілля Богданов, наприклад. Наскільки я знаю, він отримав громадянство України, і зараз збирається у депутати.
Наталя Соколенко: Ви народили дитину — це радісна подія, але оскільки у вас нема громадянства, вам держава не надає фінансову допомогу. Як ви даєте собі раду?
Юлія Толопа: Від простих людей є підтримка і моральна, і фізична. Зараз я живу у квартирі свого бойового товариша, який намагається нас забезпечити, і я вдячна цим людям, які з’явились у моєму житті саме тут, в Україні.
Наталя Соколенко: Чи дотримуються зараз перемир’я?
Юлія Толопа: Насправді не було ніякого перемир`я ніколи. З нашого боку воно підтримувалось, оскільки Міністерство оборони забороняло нам завдавати удару у відповідь, і коли, вибачте, нас «фігачили» насправді. Як тільки приходить гуманітарний конвой — відразу починалося.
Дмитро Тузов: На вашу думку, чи є жінці місце на фронті?
Юлія Толопа: Я бачила і чоловіків, і жінок у дії. Я бачила, як чоловіки плачуть, кидають автомати і тікають. Я ніколи не бачила, щоб тікала дівчина. Це особливість психіки. Я вважаю, що слід вносити зміни до законів, щоб дівчата так само були військово зобов’язані — як в Росії, так і в Україні.
Дмитро Тузов: Ви спілкуєтеся з батьками?
Юлія Толопа: Із мамою так, але ми почали спілкуватись тільки після народження дитини. А батько у мене загинув. Мама зараз починає мене розуміти, починає задумуватись. Вона розумна жінка, мій дідусь вивіз її із Чечні, там мій дядько воював. Вона добре знає, що таке війна, і як це робиться в Росії.