«Громадське радіо»
Так вважає Микола Рябчук, письменник, президент Українського центру міжнародного ПЕН-клубу, який презентує на «Громадському радіо» свою книжку «Каміння й Сізіф»
Василь Шандро: Що це за книжка? Це есеїстика останнього часу?
Микола Рябчук: Ні, я би сказав, що туту переважає есеістика кінця дев’яностих, хоча є й нові тексти. Це була спроба писати кожного тижня якісь рецензії на нові книжки для газет, та говорити про якісь серйозні суспільно-політичні проблеми.
Давньогрецький міф про Сізіфа та його інтерпретація Альбера Камю мене надихає. Я вважаю, що вся наша українська справа – великою мірою Сізіфова справа, але поки що вона вдається, ми цього каменя котимо.
Тетяна Трощинська: Якщо вона Сізіфова, то чому вона тоді вдається?
Микола Рябчук: В інтерпретації Камю Сізіф також котить камінь вгору, але вже на горі від відчуває себе вільним. Є момент свободи – він переможець і він незалежний. І ми так себе інколи почуваємо.
Тетяна Трощинська: Якщо повертатися до нинішнього стану України. Як ви вважаєте, ми помінялись за 25 років?
Микола Рябчук: Ми дуже змінились. Особливо в порівнянні з 1991 роком — зміни очевидні. Це вже інша країна. Якщо говорити про літературу, то вона стала професійнішою, багатшим стало книговидання, молоді автори вправніші, вони знають всю школу – те, що ми засвоювали крихтами, тому що все було дефіцитом. В нас накопичується критична маса талановитих людей в усьому.
Василь Шандро: Чи були ви колись інтерпретатором античного міфу про Сізіфа, про безсенсовність праці?
Микола Рябчук: Ні, я ніколи не визнавав абсолютність цього грецького міфу. Я признавав лише Камю, у якого є роман »Чума», який також інтерпретує міф про Сізіфа. Адже герой роману, лікар, який бореться з чумою у місті, говорить, що ми не знаємо, чи наше лікування допомагає, але як лікарі, ми мусимо робити все, що можемо. Я вважаю, що сумлінне виконання свого обов’язку є для людини пріоритетом.
Тетяна Трощинська: Хто зараз має стати цими лікарями?
Микола Рябчук: Я бачу багато людей, які чесно працюють на своєму місті, які не беруть хабарів і вдосконалюють свою професійну майстерність: лікарі, вчителі, водії тощо. Мені траплялися надзвичайні люди. Це хороша країна.
Василь Шандро: Ще одна Сізіфова праця — розмова про те, хто винен. За останній час Росія не повністю, але зникла в нас з побутових діалогів та з телевізорів. Ви помітили це?
Микола Рябчук: Я думаю, що тут ціла сума різних чинників. Зменшення російського телебачення має значення. В цьому відіграє роль російсько-українська війна, яка багатьом трошки просвітлила голови, показала суть міфічної дружби народів, російського режиму та нашого теж.
Тетяна Трощинська: А в нас режим? Чи може є тенденції крокування до нього?
Микола Рябчук: Це слово трохи забарвлене, можна говорити — влада. Тенденції я поки що не бачу. Звичайно, треба продовжувати стежити за руками будь-якої влади, бо люба влада має тенденцію до загнивання.
Але українське суспільство довело досить переконливо, що воно не дасть себе загнуздати.
Україна позбувається традиційної фатальної амбівалентності
Василь Шандро: Чи продовжується в Україні пошук вождя чи месії?
Микола Рябчук: В нас є сильна позиція патерналізму, не така, звичайно, як в Росії, де є абсолютна віра в доброго царя, але певні синдроми можна помітити. Хоча я не уявляю, щоб у когось з лідерів була підтримка 85%.
Запит на вождя більш властивий для людей, які сам і не здатні до активної діяльності та ініціативності, тобто для лузерів, які внаслідок всіх змін в Україні нічого не отримали, тільки втратили, і їм здається, що якийсь вождь може їх врятувати.
Тетяна Трощинська: Як у бідній країні говорити з людьми без популізму?
Микола Рябчук: Популізм для політика — це дуже велика спокуса, це легкий шлях до перемоги, але це тактична перемога. Стратегічно популізм веде до поразки. Життя не закінчується електоральним циклом, і доведься розплачуватися за обман. Добре, що українці дозволяють ошукати себе тільки один раз.
Василь Шандро: Проблема викочування каменюк — тільки українська проблема?
Микола Рябчук: Ситуація універсальна, але в нас є своя специфіка каміння, деякі з них нам підкидають зі сходу.