Миколайчука однаково добре сприймають різні покоління українців, — Гудімов

Євген Павлюковський: Що спонукало створити виставку «Тіні забутих предків», адже були й інші картини Миколайчука, — «Білий птах з чорною ознакою», «Пропала грамота» — які є не менш визначними?

Павло Гудімов: По-перше, треба з чогось починати. І якщо ми говоримо про величезну синергію, то цей фільм зібрав команду, яка вразила весь кураторський склад виставки. До речі, ідея належить кінокритику Андрію Алферову. Над виставкою працювало понад 100 людей.

Скажу відверто, виставка —  не про Миколайчука, а про сам фільм. Його акторському таланту та особистості присвячено окремий блок. Думаю, що всі хто відвідають виставку з 26 червня по 17 липня у Львові, зможуть поринути у цей процес і прочитати спогади про Миколайчука та решти авторів фільму і зрозуміти, на чому все трималось.

Євген Павлюковський: Який основний меседж виставки: показати щось нове чи нагадати про визначну картину і визначну постать?

Павло Гудімов: Я завжди кажу, що це проект-ода таланту. І ми не говоримо тут лише про один талант, а про ті таланти, які були недооцінені та в той чи інший спосіб репресовані. Це є жертва сучасного мистецтва.

Варто ще сказати про те, як сьогодні треба працювати з минулим. Виставка, власне, про механізм актуалізації тих культурних кодів. Важливим є те, що ми не забули про реальних учасників подій, та донесли меседж до аудиторії.

До речі, людей 25+ та віком до 25 було майже порівну. Тобто Миколайчука однаково добре сприймають різні покоління українців. І шкільна аудиторія, і люди, які до цього нічого не мали, отримали величезний інтерес. Я вважаю це величезним досягненням.

Під час роботи мені було важливо побувати у домі Миколайчука, поспілкуватися з його рідними. Цікаво було дослідити його коріння: це дійсно простий сільський хлопець з величезним потенціалом, жагою до життя. Іван Миколайчук потрапляє у столичне середовище творчих людей, але залишається собою, чим викликає симпатію до своєї персони.

Євген Павлюковський: Яка з іпостасей Миколайчука найбільше вам імпонує?

Павло Гудімов: Різнобічність — це завжди великий плюс. Не можу сказати, що я є величезним знатоком творчості Івана Миколайчука. Я тільки став на стежку вивчення його. Звісно, я захоплююсь його акторськими здібностями.

Маю надію, що ще неодноразово торкнусь його персони у проектах, які буду курувати.

Євген Павлюковський: Те, що фільм «Тіні забутих предків» був досить довгий час заборонений, на ваш погляд, сприяло подальшому збільшенню до нього інтересу та зацікавленню персоналією Івана Миколайчука?

Павло Гудімов: Багато свідків дійсно кажуть, що фільм на території Радянського Союзу не мав масової популярності. Фільм наткнувся на серйозну проблему — внутрішню комунікацію в Радянському Союзі, яка була сумнівна, та на те, що стрічка виглядала занадто новаторською.

Чи вплинула участь Миколайчука у фільмі на інтерес до нього? Професійно — так. Але ми всі маємо розуміти, що на якомусь етапі цей фільм зіграв великий жарт з Миколайчуком.  Важко собі й уявити той тиск режиму.