Громадське радіо
Василь Махно випустив нову поетичну збірку «Паперовий міст», яка вийшла у видавництві Старого Лева, і в Києві вже відбулася її презентація.
Ірина Славінська: Давайте поговоримо про книжку «Паперовий міст». Що це за міст?
Василь Махно: Ця назва про міст для мене характерна, тому що з одного боку ці Нью-Йоркські мости є реальні, але з іншого боку це є міст між Америкою та Україною, тобто мій шлях туди і назад.
Книжка складається з двох розділів. Один називається «Паперовий міст», другий — «21 вірш про кохання, і жодної пісні відчаю». Отже, це теж міст, між двома розділами.
Презентація була і у Львові, і у Києві, і буде в інших містах, тому мій приліт — це теж міст, можливо, повітряний.
Ірина Славінська: Ця книжка — не перша ваша збірка. Наскільки вона характерна для поета Василя Махна?
Василь Махно: Ця книжка вже 12-та. В ній мені захотілося написати про прості речі. Вся книжка суціль римована, вона має певні формальні ознаки, та стилістично має певні варіативності.
Ірина Славінська: Ви нещодавно були в Туреччині на поетичному фестивалі. Що вдалося вловити в поетичних мистецьких вібраціях про події в Туреччині, про Ердогана як, напевно, авторитарного правителя? Я припускаю, що мистецьке середовище не могло на це не зреагувати.
Василь Махно: Зрозуміло, що політичні тенденції в цілому світі є дуже змінні, і вони ділять багатьох інтелектуалів на тих, які сприймають якісь зміни, сприймають того чи іншого політичного лідера та його програму, або не сприймають.
Зокрема, в Америці мистецьке, письменницьке, артистичне середовище було проти Дональда Трампа, хоча його найновіша політика, на мій погляд, не викликає такої жорсткої реакції. Тобто йде період вичікування, і він намагається за перші 100 днів довести Америці і світу, що він справді серйозний політик, що його слова не розбігаються з ділом.
Щодо Туреччини. Справді, на відкритті фестивалю було багато віршів, які читали турецькі поети, і де звучало ім’я Ердогана. Це була підтримка президента, мовляв, він забезпечує стабільність Туреччині, стабільність світу, стабільність цього регіону тощо. Європейські поети були здивовані такими віршами, бо йдеться про поезію, а не про політичні симпатії та антипатії того чи іншого поета.
Ця тенденція присутня зараз в сучасному турецькому суспільстві, хоча в приватних розмовах з інтелектуалами відчуваєш те, що вони не до кінця підтримують всі ці тенденції партії Ердогана.
Але Туреччина — це перехрестя, вона має генетичну пам’ять Османської імперії, вона має проблеми з курдами, вона має зобов’язання перед Євросоюзом, війну в Сирії по сусідству. І ця внутрішня та зовнішня політика Туреччини варіюється щодо подувів вітру.
Мені здалося, що ті тенденції, які започатковані після турецького референдуму, не вельми в руслі аж такої демократії, тому що авторитаризм снує. Я, напевно, був вперше на фестивалі, де прославляли якогось політичного лідера.
Ірина Славінська: Чи повинен сучасний поет говорити про політику?
Василь Махно: Це індивідуальний вибір. Поет нікому нічого не зобов’язаний, поет — це оборонець мови, і мова — це єдина його територія. Як він буде з нею поводитися, це його особиста справа. Тому я б ніколи не вимагав від поета чи митця якихось політичних оцінок, радше навпаки.
Ірина Славінська: Сучасний світ досить медійний: є соцмережі, трансляції, доступ до приватного життя, яке вже і не є таким приватним. І в цьому аспекті наскільки відповідає дійсності казати про вибір поета не говорити про політику? Приватна особиста позиція все одно є публічна.Василь Махно: Очевидно, тут ви маєте рацію Тут є декілька нашарувань: поет, митець може говорити про політику, він може бути незадоволений глобальною політикою чи внутрішньою, але його оцінки не завжди можуть співпадати з певними колами.
Василь Махно: Щодо України, я думаю, що політика і реакція на політичні події є ще дуже актуальною в тому сенсі, що Незалежність, Помаранчева революція, Революція Гідності, війна — це дуже болючі точки. І серед українських письменників є потреба сказати. А коли політична система устояна, вона передбачає інші стосунки митця з політикою.