Сергій Малярчук: Після приєднання західних областей України, жителі Дрогобича по-різному ставилися до приходу радянської влади. Хтось навіть вітав нову владу. Був національний супротив. Лідери громадських думок розуміли, яку загрозу несе у собі радянський режим. З початком репресій на території новоствореного СРСР, цих людей арештовували. Масові арешти тривали з 1938 по 1939 роки. З початком Другої світової війни арештованих, яких утримували у Дорогобичі у катівні, вирішили етапували. Кого не встигли етапувати — стратили. Загалом такими жертвами в Західній Україні стали понад 26 тисяч людей.
Про тюрму на Лонцького знають більше людей. Однак у Дрогобичі стався не менш жахливий злочин. Люди переповідали один одному про ті події. Тому частина мешканців про цю трагедію знали. З роками деталі втратилися. З 1954 року у приміщенні, де були катівні, організували корпус фізико-математичного факультету Дрогобицького інституту. Там навчалися студенти. На території внутрішнього дворика та трохи далі, на місці масових поховань закатованих, висадили яблуневий сад. Як не дивно, яблук тих ніхто не їв, ні студенти, ні місцеві. Достеменно ніхто не знав, чому їх не можна їсти. Це був забобон.
Як будівля повітового суду у Дрогобичі перетворилася на катівню, а після — стала мирним університетом? Які злочини приховували ці мури? Скільки жертв радянського терору поховано у садочку при будівлі? Фільм незабаром можна буде переглянути на регіональних каналах Суспільного мовлення та на YouTube-каналі DocNoteFilms.
Повністю програму слухайте в аудіофайлі
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS
0