22 лютого у Рівному невідомі підпалили офіс проекту журналістських розслідувань «Четверта влада». Поліція, як і журналісти, пов’язують підпал із професійною діяльністю. Протягом останнього тижня в місті сталася серія подібних підпалів. У ніч на 19 лютого підпалили квартиру родичів громадського активіста та журналіста Юрія Дюга. Там була зареєстрована громадська організація «Антикорупційний моніторинг». 23 лютого стало відомо про викрадення обладнання громадської організації «Екоклуб». Підпал редакції «Четвертої влади» може бути пов’язаний з візитом місії ОБСЄ, яка у ці дні перебувала в області.
У студії Громадського радіо – директорка Інституту масової інформації Оксана Романюк.
Сергій Стуканов: Протягом цього тижня у Рівному відбулися жорсткі акти агресії проти журналістів. З чим це може бути пов’язане? За однією з версій – це тиск «бурштинової мафії». Але «Четверта влада» також розслідує оборудки пов’язані з незаконним будівництвом. На ваш погляд, це пов’язане з корупційними розслідуваннями?
Оксана Романюк: На нашу думку, напад на офіс «Четвертої влади», пов’язаний, перш за все, з їхньою професійною діяльністю. Вони проводять дуже яскраві і, що важливо, ефективні розслідування. Їхні матеріали про незаконне захоплення земель в рекреаційних зонах, незаконні забудови в Рівному, спричинили мільйонні збитки забудовникам. Досі Рівненщина вважалася більш менш спокійним регіоном. Минулоріч ми зафіксували там два випадки нападу на журналістів від буршитонокопачів у лісі. В Україні ж попередній підпал офісу журналістів відбувся востаннє у 2015 році. Тоді коктейлі молотова кинули у приміщення редакції ЗМІ в Конотопі Сумської області. У 2017-му по Рівненській області ми не зафіксували жодного розслідування по факту перешкоджань журналістській діяльності, яке б довели до суду. Для прикладу, справу про напад у червні на журналістку Інтера, яка проводила зйомки щодо незаконного видобутку бурштину, закрили у вересні. Тому зараз чекаємо оперативного розслідування. Ми звернулися до Ради з питань захисту професійної діяльності журналістів при Президенті України, туди входить МВС та Генпрокуратура. Я б хотіла, щоб кейс цього розслідування став показовим, щоб нападники зрозуміли, що за такими діями слідує покарання. Ця ситуація з нападами на журналістів лякає, бо ми рухаємося до виборів. А в Україні є традиція, що у передвиборчій гонці завжди страждають журналісти.
Лариса Денисенко: Напали на антикорупціонерів, на журналістів-рослідувачів, на екологів. Це картина одного нападу? Чи всі ці випадки пов’язані різними причинами і з іншими людьми, котрі можуть за цим стояти? Можна пов’язати усі ці напади з однією людиною чи ні?
Оксана Романюк: Щодо екологів мені складно сказати. Але що стосується антикорупційної громадської організації і журналістської агенції – це цілком виглядає як серія злочинів. Не виключено, що це місцеві «таваріщі» таким чином готуються до виборів і зачищають медійне поле, прибираючи противників.
Сергій Стуканов: Ми озвучили в ефірі кілька версій: одна з них пов’язана з бурштиновою мафією, інша – з незаконними будівництвами. Цитую Transparency International «після випуску розслідування про статки вихідця з Рівненщини, першого заступника голови СБУ Павла Демчини, журналісти «Четвертої влади» отримували листи від СБУ з вимогами надати вичерпну інформацію про фінансування проектів організації». Якщо говорити про всю Україну, то зазвичай журналісти відчувають на собі чий тиск? Бізнесу, пов’язаного з криміналом, політики чи правоохоронних органів?
Оксана Романюк: Так, розслідування про статки Демчини проводилося минулого року. Якщо говорити загалом про Україну, то рівненська ситуація – унікальна. На щастя, те, що тоді робило місцеве СБУ, немає аналогів в нашій країні. Від тиску, нападів перш за все страждають журналісти, які працюють в полі: знімають акції протести, ходять до місцевих рад і так далі. Друга категорія – журналісти-розслідувачі. Особливо ті, які знімають незаконні забудови і розслідують незаконні земельні оборудки. Основні нападники на журналістів – пересічні громадяни. Думаю, це пов’язано з недовірою до журналістської спільноти. На другому місці серед нападників – місцева влада, місцеві чиновники. Далі – правоохоронці. Минулого року ми зафіксували 33 випадки порушень свободи слова з боку правоохоронців, 50 випадків з боку місцевої влади і 151 випадок від приватних осіб. Якщо говорити по регіонах, то Рівне завжди було із стабільними середніми показниками. У 2017-му там було 12 порушень свободи слова. Це не мало, але у масштабах України – не найбільше. Можливо те, що справи не розслідувалися, не доводилися до суду і дало відчуття вседозволеності.
Лариса Денисенко: Ви кажете, що розслідування «Четвертої влади» були ефективними і в судовому порядку на них подавалися, вони виборювали свою правду.
Оксана Романюк: Ми запитали у журналістів чи нападали на них раніше. Вони відповіли, що фізичних нападів не було. Так, вони отримували погрози і судові позови. І що важливо: вони виграли 100% судових позовів, які проти них відкривали.
Лариса Денисенко: Спочатку намагалися вирішили проблеми у легітимній площині, зараз же – перейшли до активних дій. І виглядає так, що ці дії скеровані, що не пересічний громадянин нападає на журналістів.
Оксана Романюк: Для мене «Четверта влада» – це журналістика, яка повертає силу слову, довіру до журналістики. І їхні виграші у судах є свідченням того, що їм можна довіряти.
Сергій Стуканов: Ви наголошуєте, що важливо аби ці випадки розслідували і це стало пересторогою та запобіганням подібного у майбутньому. Тут варто загадати, що в Україні досі не розслідувані і більш страшні злочини проти журналістів, починаючи від Ігоря Александрова, Гії Гонгадзе, Павла Шеремета. Важливо, щоб і задавнені злочини були розслідувані.
Романюк: Так, звичайно. Тому ми хочемо побачити розслідування цього кейсу, як показовий випадок оперативної реакції правоохоронних органів.