Про це ми розпитали Сергія Горбачова, який виграв конкурс на посаду освітнього омбудсмена.
Посада освітнього омбудсмена передбачена «Законом про освіту» – стаття 73, і головна місія освітнього омбудсмена – захищати права всіх учасників освітнього процесу: учні/студенти, батьки тих, хто здобуває освіту і педагогічні працівники.
Головним правом, яке омбудсмен повинен захищати, є право на належне фінансування освіти. Бо омбудсмен в класичному розумінні цього слова – це людина, яка захищає права людини у стосунках з державою. А найперший обов’язок держави – належним чином використовувати податки, які ми платимо, для того, щоб фінансувати освіту. Ми – не дуже багато країна, грошей на освіту виділяється не так багато, як хотілося б, тому і гроші потрібно витрачати розумно. А ми з цим маємо проблеми.
Ці проблеми пов’язані ще із тим, що після законів про децентралізацію ми отримали два дуже цікавих процеси, які несуть плюс і мінус. По-перше, освіта на місцях почала отримувати дуже суттєві кошти, наприклад, за останні три роки київські школи отримали те, чого десятки років не отримували: і ремонти, і обладнання кабінетів, і забезпечення навчального процесу загалом. З іншого боку, ми побачили, що державна освітня субвенція (це коли держава віддає гроші в місцеві бюджети) не витрачається повністю. Кожного року на рахунках місцевих казначейств залишаються дуже серйозні суми. Скажімо, все фінансування загальної середньої освіти – це приблизно 60 мільярдів гривень. Але з цих грошей 4-5-6 мільярдів кожного року залишаються на рахунках казначейств. Тобто гроші держава дала, але їх не використовують. І тут причин дві: або невміння, або свідоме небажання. Я дуже люблю повторювати те, що говорить наш директор київського департаменту: «Навчилися жити без грошей, тепер треба вчитися жити з грошима». І це правда. Бо дуже багато місцевих органів влади просто не знають, як з цим впоратися.
Але й інший бік цього процесу, коли гроші не використовуються свідомо. Гроші заганяють на депозити, знімають відсотки, а потім ці гроші або десь таки використовують невчасно, або не встигають і змушені повертати до державного бюджету.
Отже, ми бчимо що гроші використовуються неефективно. Наприклад, минулого року на Нову українську школу Уряд виділив мільярд гривень, плюс місцеві бюджети мали додати 30% до того, що виділила держава. Але рішення про виділення коштів було у квітні, гроші в регіони потрапили десь на початку травня, і не всі вклалися в терміни по їх використанню. Цього року рішення уряду було у лютому, гроші пішли у лютому, і у березні вже всі регіони мали гроші державної освітньої субвенції на розвиток Нової української школи. Проте деякі області примудрилися до травня їх не використати.
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.