Фото: Громадське радіо
У студії Громадського Радіо — літературний критик Євгеній Стасіневич.
Ірина Славінська: Ми почнемо розмову з книжки року, якщо у тебе така є.
Євгеній Стасіневич: Тут моя думка збігається з думкою журі «Книги року BBC». Моя персональна книга року — це «Земля загублених, або Маленькі страшні казки» Катерини Калитко. Це про оповідання, невеличка книга про війну як таку. Мені дуже хотілося, щоб вона стала «Книгою року». Оповідання «скручені», поєднані лейтмотивами, другорядними героями.
Ірина Славінська: У Сергія Жадана у 2017 році є своя велика книжка «Інтернат». Про цей роман багато говорили. Для мене це друга книжка року поруч із «Землею загублених». Чи є «Інтернат» книжкою року?
Євгеній Стасіневич: Так, ми живемо в епоху Жадана. Дев’яності були епохою Андруховича, нульові — Карпи, Дереша, а пізніше прийшов Жадан. Він написав великий роман. На книгу чекали. Я його окреслив для себе як погано-хороший роман. Мені дуже подобається, як це зроблено. Я прочитав його за два дні.
Мені не подобається ідеологічна складова цієї книжки. Можливо, варто було б поставити питання і не шукати відповідей. Шукаючи відповіді на питання, хто винен в нашій сьогоднішній війні на Донбасі, він відповідає якось ретроградно, в дусі XIX століття: винна інтелігенція, яка не довчила.
Ірина Славінська: Я цю історію прочитала інакше: як історію громадянина, який себе громадянином не мислить, суб’єкта, який себе суб’єктом не мислить. Опинившись у вирі нещасть війни, яка в прямому сенсі приходить у твоє місто, яка відбулася, зокрема, через брак суб’єктності, він стає суб’єктом. Може, навіть не пізно. Я цей текст прочитала оптимістичніше.
Євгеній Стасіневич: Він і є оптимістичний. Тут є така історія про те, як ставати на сторону, не можна бути над ситуацією, але ж він вчитель, інтелігент. Ключова розмова Паші в інтернаті з директоркою Ніною, по-моєму, озвучує думки Жадана.
Мені не сподобався символізм, який коле очі.
Ірина Славінська: Ми зачепилися за роман «Інтернат» і не договорили про війну у Каті Калитко. Це теж простір війни, в ньому теж є дуже багато символіки, метафор. Але казковість цієї оповіді – це теж своєрідна стратегія, яку вибрала авторка?
Євгеній Стасіневич: Катя начебто говорить цим визначенням казки, що не претендує на щось більше, розповідає про певні базові структури. По-моєму, можна було б зняти цей підзаголовок, нічого б суттєво не втратилося.
Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.