facebook
--:--
--:--
Ввімкнути звук
Прямий ефiр
Аудіоновини

Найвідвертіша книжка Європи вийшла українською мовою

Феміністична книга для підлітків «Бути мною» шведської авторки Анни Хьоґлунд може стати початком діалогу дітей з батьками

Найвідвертіша книжка Європи вийшла українською мовою
Слухати на подкаст-платформах
Як слухати Громадське радіо
1x
Прослухати
--:--
--:--

Лілія Омельяненко, Ілля Стронговський із «Видавництва» та, власне, перекладачка книги Юлія Юрчук  — гості проекту «Повага». 

Тетяна Трощинська: Ця книга для всіх — як гадаєте? Чи у неї є певна аудиторія?

Юлія Юрчук: Я думаю, що для всіх хлопчиків- та дівчаток-підлітків. Тут така тематика, що людина змінюється і запитує себе — а хто я, чому я жінка і від мене очікують поведінкових стереотипів, яких не чекають від чоловіків, наприклад.

Любомир Ференс: Чи українське суспільство готове до обговорення таких питань?

Ілля Стронговський: Насамперед, ми взялися видавати дану книгу саме тому, що на моїй пам’яті це перша література, що висвітлює гендерні питання, за яку не соромно. Хочу наголосити, що при усій відвертості та повазі авторки до аудиторії, з якою вона спілкується, книга розрахована на підлітків віком 12+. Дуже важливо, щоб її не оцінювали як 18+, тому що вона дуже відверта і містить переконливі ілюстрації.

Якщо на цю тему не починати розмову, не можна розраховувати, що говорити про це почнуть і в підлітковому середовищі. Пригадуючи себе в 12 років — я дуже багато читав і був допитливим, але не знав нічого про дівчаток. Мало того, емоційна сфера ніколи не підносилася, — дівчаткам нав’язували шиття і в’язання, а хлопчикам відповідно говорили, що ті мають щось, до прикладу, рубати чи майструвати. Тобто гендерні ролі розділялися суто в робочому плані. Те, що хлопці мали мати якесь ставлення до дівчат, якесь виховання, інформування — ці теми ставали повним вакуумом. І з віком інформації не додавалося.

Перші знання про статеву сферу були дворовими. Потім бачили піднесення Інтернету та поширення порнографії.

Починати інформування треба не з 12 років — у нас немає літератури і для дітей віком 3-5 років.

Тетяна Трощинська: Лілю, коли ви отримали книгу в оригіналі шведською, думали, як зобразити все зрозуміло для української аудиторії? Чи все було так, як видано у Швеції?

Лілія Омельяненко: На цю книгу ми звернули увагу під час перебування на Франкфуртській книжковій ярмарці минулого року. Стояли зі своїм проектом якраз навпроти стенду шведських видавців. Щовечора, коли ярмарка закінчувалася, підходили до нього і дивилися, що ж із цікавого та прогресивного є у шведів, адже вони зазвичай вирізняються такими речами.

В один із останніх днів побачили цю книжку. Почали її гортати і зрозуміли, що подібного в Україні немає.  Вона і у Швеції з’явилася однією із перших у такому плані. Ми вирішили, що це буде перша книжка нашого видавництва. Українське видання — абсолютна копія шведського. Всі ілюстрації виконані авторкою Анною Хьоґлунд. Тобто у нас навіть не виникало думок, щоб зробити цю книжку іншою. Це повна копія, включаючи структуру та вигляд.

Тетяна Трощинська: У книзі і комікси, й ілюстрації, тверда палітурка. І вона не схожа на шкільний підручник. Коли розглядаємо комікс — це думки головної героїні?

Юлія Юрчук: Це саме дівчинка Руса, яка малює комікс. Вона таким чином хоче собі пояснити, як же так сталося, що панує патріархат: який момент був переломним, що цьому сприяло? Розглядає при цьому дуже щоденні, побутові речі (наприклад, як жінка доглядає дитину), звертає увагу на роль церкви у становленні нашого суспільства. Вона старається зрозумілою мовою пояснити всю цю ситуацію.

У книзі можна розглянути два головних наративи. Коли розповідь йде про Русу — це дуже романтична, приємна оповідь. А коли починає говорити сама Руса — мова дещо змінюється. Особливо це видно у коміксі. Думаю, що для підлітків така тональність вибрана вдало: це і дуже гарна література, і водночас комікс, що підіймає важливі критичні суспільні питання, які обговорюються просто, без зайвої філософії.

Тетяна Трощинська: Якщо вийти за межі книги і говорити про суспільну проблему — чи є це тим початком, першим кроком, коли на дану тему можна буде поговорити в сімї?

Любомир Ференс: Ця книжка мала б дати поштовх до діалогу між дітьми так батьками?

Лілія Омельяненко: Дуже дякую за це запитання. У мене є донька, якій 13 років. Відверто скажу, що у мали деякі проблеми у обговоренні її стосунків із хлопчиками. Я подумала, що якщо ми видамо таку книжку, це стане першим кроком до того, щоб батьки почали говорити зі своїми дітьми не просто «на пальцях», а на прикладах із даної книги.

Щиро кажучи, досі з донькою книжки не прочитали — чомусь вона її лякається. Але це дуже індивідуально. Я вважаю, що це саме та книжка, з якої варто починати розмову і з дівчатками, і з хлопчиками.

Це саме та книжка, з якої варто починати діалог з дівчатками, і з хлопчиками

Тетяна Трощинська: Юліє, яка проблематика ваших наукових зацікавлень, адже ви ще й доктор філософії?

Юлія Юрчук: Я займаюся політикою пам’яті. Але маю величезний інтерес до гендерних питань.

Тетяна Трощинська: Чим він викликаний?

Юлія Юрчук: Мені здається, що у жінки інтересу до гендерних питань не може не виникнути, адже завжди стикаєшся з якоюсь несправедливістю. Ти починаєш читати людей, які пояснюють, що це не з тобою щось ненормально, це не до тебе так ставляться, а що це і є питання гендерної нерівності.

Коли в мене народилася донька, я відчула її всю на собі. Адже від матері очікують більше, ніж від батька дитини. Навіть коли я зараз тут, а донька у — у Швеції, мене часто запитують, як же так, як я могла її, трирічну, залишити.

Це проявляється і у побутових дрібницях, але якщо ти чутлива до питань гендерної справедливості, то все помічаєш.

Тетяна Трощинська: Є міф, що якщо ти починаєш говорити про гендерні проблеми — перестаєш бути жіночною чи чоловічним. Що ви на це скажете?

Юлія Юрчук: Є ж і такий стереотип, що якщо ти феміністка — значить, щось в тебе не вдалося в особистому житті і тому шукаєш якийсь сенс.

Тетяна Трощинська: Хочу запитати ще у Іллі: а ви, коли говорите про гендерні проблеми, не почуваєтесь не мужнім?

Ілля Стронговський: Тут проблема в тому, що кожна дискримінована група складає небезпеку  в загальній більшості фактом озвучування свого існування. Я намагаюсь бути активістом не тільки в гендерному полі, у феміністичному, зокрема. Ось дану книгу ми з Лілею вибрали тому, що це перша книжка на таку тему в Україні і одна з перших книг цього ж рівня відвертості в Європі. Книга, до речі, отримала нагороду на Bologna Ragazzi Award вже після того, як ми придбали на неї права.

Оскільки ми також займаємося фондом «Добра листівка» для дітей з інвалідністю, то залучені і до дискримінації такого типу. Коли я допомагаю з графічним дизайном ЛГБТ-організаціям і декларую свою підтримку, мене намагаються дискримінувати так само, як дітей-інвалідів, феміністів, ЛГБТ-активістів. Я на собі приміряю, як це бути стигматизованою групою в українському суспільстві. Приємного дуже мало.

Ці теми мають звучати у публічному просторі і тоді вони стають менш дражливими. Думаю, що наша робота, як активістів у різних полях, полягає в тому, щоб теми, які псують життя різним групам людей, перестали це робити.

Ці теми мають звучати у публічному просторі і тоді вони стають менш дражливими

Любомир Ференс: Книга вже є у продажу?

Лілія Омельяненко: Так, звісно. Мали також передзамовлення, а на «Книжковому Арсеналі» був серйозний ажіотаж. Ілля розробив чудовий банер, який привертав всю увагу — підходили люди і казали, що хочуть замовити у нас книжку. Людям була настільки цікавою ця тема, що їм не треба було ніякого прес-релізу чи іншої попередньої інформації.

Тетяна Трощинська: А що було на банері?

Ілля Стронговський: Там було написано «Найвідвертіша книга Європи». Виявилося, що українська читацька публіка має запит на такого роду літературу.

Власне, одним із напрямів нашого «Видавництва» — видавати книжки на дражливі теми, що на них не наважуються інші видавці. Радий констатувати, що за останні 5 років українська видавнича справа стала значно ліберальнішою і є великий прогрес. На це є запит  і ми хочемо зайняти дану нішу.

Радий констатувати, що за останні 5 років українська видавнича справа стала значно ліберальнішою

Тетяна Трощинська: Юліє, ви є ініціатором перекладу чи до вас зверталися видавці?

Юлія Юрчук: Ні, я не була ініціатором. Ілля попросив піти подивитися на цю книжку. Не знала, що він її вже бачив, тому віднеслась до прохання, як до місії. Коли її знайшла і полистала, написала Іллі: «Нам дуже потрібна ця книжка!». Коли він запитав, чи я її перекладу — сказала «так, хочу, щоб українські діти її теж мали і читали!».

Ілля Стронговський: Мені було важливо знайти такого перекладача, до якого ніхто не матиме претензій і який і сам буде в захваті від роботи. У кого б це вийшло краще, ніж в українки, яка мешкає у Швеції?

Книга унікальна у ще одному аспекті: це перша українська книжка в історії українського книговидання з ексклюзивними шрифтами. Віктор Харик, український культовий шрифтовик, розробив їх для нас.

За підтримки

Повага

Швеція

За фінансової підтримки Уряду Швеції. 

Поділитися

Може бути цікаво

Вступ України до ЄС може відбутися через 6-7 років — Стуканов

Вступ України до ЄС може відбутися через 6-7 років — Стуканов

У нас немає жодної жінки, яка б командувала бригадою — Оксана Григор'єва

У нас немає жодної жінки, яка б командувала бригадою — Оксана Григор'єва

Відсутність ліків загрожує людям смертю: що з незаконно ув’язненими цивільними в Криму

Відсутність ліків загрожує людям смертю: що з незаконно ув’язненими цивільними в Криму