Громадське Радіо
У студії Громадського про ефективність електронних петицій та значення публічного простору розповідає керівник Центру розвитку інновацій при Києво-Могилянській Академії та спів-автор концепції «Kyiv Smart City» Сергій Лобойко.
Андрій Куликов: Ми із Сергієм нещодавно бачилися на семінарі, організованим за участі Київської міської державної адміністрації. Там йшлося про визначення термінології статусу публічного простору. Для чого це робиться, пане Сергію, для того щоб обмежити наші права у публічному просторі? Чи для того, щоб захистити їх? Чому саме зараз це питання на порі?
Сергій Лобойко: З ростом активності громадськості дуже багато виникло питань у людей до влади. Наприклад, чому відбувається те, що відбувається на наших вулицях, площах? Напевно, все це підштовхує процеси, які відбуваються із кричущими прикладами незаконних забудов і вирубкою зелених насаджень. В цілому, люди хочуть жити у нормальних умовах, стають все більш соціальні і вони бачать як це відбувається у Європі та усьому цивілізованому світі. Перш за все, люди хочуть, щоб було комфортно.
Раніше міста були осередки, де пролетарії працювали на заводах. А зараз у містах проживає все більша частка населення країни. А у самих містах – креативний клас, молодь, пенсіонери.
Євген Павлюковський: Що собою являє цей простір? Що його робить громадським, а що, наприклад, промисловою зоною?
Сергій Лобойко: В цілому, це місце, куди може прийти будь-яка людина. Будь-яка вулиця, сквер, площа, і все, що пов’язано із цією територією – це уже є громадський простір.
Що цікаво, на конференції також відзначили, що тепер громадським простором є також інтернет. Тобто, соціальні мережі, інші ресурси, які є в його інформаційному просторі.
Євген Павлюклоський: Що його ототожнює, наприклад, із громадським парком?
Сергій Лобойко: Обмін інформацією, знайомства, проведення часу.
Андрій Куликов: І можливості висловити свою точку зору та звернутися до влади. У Лондоні є всесвітньо відомий Гайд-парк, де можна вилізти на коробку з-під мила і виголошувати палкі промови, скеровані як на підтримку, так і проти Британського уряду і взагалі всього на світі. Такі приблизно місця є у Київських парках, тільки тут треба мати уважність, і ви їх помітите. В інтернеті так само?
Сергій Лобойко: Інтернет, особливо після тих змін, які відбулися після майдану, став засобом самоорганізації населення, швидкого обміну інформації та визначення суспільної думки стосовно тих, чи інших питань. Тому так, на сьогодні, якщо говорити про соцмережі і електронні ЗМІ, це перші інструменти, які створили електронну демократію. Вони в цілому наповнюють можливостями наш публічний простір і серйозно починають впливати на хід розвитку країни та окремих міст.
Євген Павлюковський: Яким чином?
Сергій Лобойко: Наприклад, візьмемо тему, в якій Київ уже став чемпіоном, – електронні петиції. Всі визнають, що найбільший прогрес на сьогодні досягнутий саме тут – петиціями сьогодні користуються вже понад триста сорок тисяч громадян!
Євген Павлюковський: Стосовно інтернету, то тут Україна ближча до Європейських країн. А от із фізичним публічним простором, як на мене, у нас не усе так добре. Зокрема, у парках та скверах. У цьому просторі потрібно реформувати щось дуже серйозно. З чого треба почати на вашу думку?
Сергій Лобойко: Абсолютно. І насправді проблема на кожному кроці. Починаючи із перехресть, вузлових станцій та всіх цих стихійних ринків.
Те ж саме відбувається із рекламою. Весь Київ захаращений рекламою, і дуже часто ця реклама є нелегітимна.
У людей виникає багато запитань до того, що зараз відбувається на вихідних. І це не тільки на Хрещатику. Є багато публічних місць, які є популярні серед людей, але вони стихійно на сьогоднішній день живуть своїм життям.
В усьому світі це є керований процес. Є певна концепція, згідно якої розвивається той чи інший простір. Також велике питання, хто має цим займатися. Якщо цим будуть займатися чиновники, то буде такий результат, який ми бачимо зараз.
Євген Павлюковський: Хто ж тоді має?
Сергій Лобойко: Громадські активісти на конференції висловили ідею про те, що одним із таких рішень може бути визначення для публічного простору так званих управляючих компаній, чи консорціумів, які мають відповідну компетенцію і брали б на себе функцію упорядника цієї території.
Ми тільки зараз підходимо до розуміння, що управління міста і його публічними просторами не може відбуватися волею чиновників. Воно повинно відбуватися шляхом інклюзії, максимально ефективним і масштабним залученням активної частини суспільства, яким не байдуже. Залучення до того, аби всі ці кроки від генерування ідей, аргументів обговорення і до варіантів реалізації, а потім її контролю, здійснювалося за участі активної частини населення. По великому рахунку, щоб влада у місті повернулася його мешканцям.
Андрій Куликов: Я радше вийду на пікет, або на демонстрацію, ніж почну в інтернеті ганити наш уряд, або Київську міську державну адміністрацію. Тому що я багато бачив. Ви, як киянин, безперечно зрозумієте про що я кажу: Гончара, Пирогово, Театральна, Гостинний двір і так далі. Переконайте мене, що пропонований вами спосіб – дієвий.
Сергій Лобойко: Ви про електронну демократію?
Андрій Куликов: Так.
Сергій Лобойко: У Швейцарії, наприклад, усі питання вирішуються шляхом самоврядування. І у них буквально щотижня відбуваються референдуми. Така традиція існує уже кількасот років. В результаті,багатомовна, багатокультурна країна – чудово живе і дуже успішна.
Після того, як відбувся майдан і коли обирали мера, у нас була дуже цікава соціологія. Понад 70% киян хотіли, щоб стратегічні питання вирішувалися на референдумах. Але технологічно і економічно це складна справа. До того ж немає довіри до традиційних методів проведення цих референдумів. І немає закону про місцевий референдум.
Тому, ми вважаємо, що таким шляхом (прим. – е-Демократією) ми дамо людям значно зекономити час на те, щоб протестувати фізично. Адже проблемних питань у нас так багато, що це треба знов починати жити на вулиці. Їх неможливо таким методом вирішити. Вуличний процес є дуже добрим і потрібен тоді, коли ситуація «руба».
Але є дуже багато питань, яких насправді можна просто підсвітити, сформувати так званий народний порядок денний із того, що людей реально турбує. Бо як тільки обирають владу, вона відразу опиняється у іншій реальності. І ми це відразу відчуваємо. А тут ми маємо у електронному вигляді публічно підняті питання, які дійсно «болять» людям. Окрім того, ми маємо картинку про те, як на це реагує влада. Якщо вона, умовно кажучи, «динамить» ці питання, і намагається їх випустити просто «як пару», то таким чином влада скорочує собі життя.
Коли ми запроваджували цей закон (прим. – Про е-петиції), він передбачав, що на національному рівні запрацює механізм до трьох центральних органів влади. Одним із них був уряд. Так от, минулий уряд «продинамив» це питання. І цього уряду більше немає. Рівень довіри до нього був близьким до нуля.
В Києві механізм реагування і визначення позицій влади ми уже налагодили. Але з механізмом реалізації ще працюємо. Ми вже змогли добитися того, що влада публічно звітує про те, що вона зробила, і вперше, минулого тижня, відбувся круглий стіл між керівництвом КМДА і авторами підтриманих владою успішних петицій, яких 22 на сьогоднішній день у Києві.
Андрій Куликов: Ви лише натхненник процесу, чи автор деяких петицій?
Сергій Лобойко: Вважаю, було б некоректно особисто починати використовувати цей інструмент, оскільки на сайті вказано, що це за підтримки Центру розвитку інновацій.
Ми намагаємося працювати більше як розбудовники інституту. Ми намагаємося розвинути спільноту із авторів успішних петицій. І у нас є бачення, як цей інструмент можна використати на благо усіх. Для того, щоб ті, хто підтримують ту, чи іншу петицію, могли швидко будувати між собою реальні робочі групи і перетворювати петиції у проекти.
Не обов’язково чекати, щоб влада реалізувала усі петиції. Якісь речі можна робити шляхом самоорганізації. Це також класний інструмент.