Не жертовність, а справедливість. Як говорити з підлітками про Голодомор?

Василь Шандро: Продовжуємо наш ефір темою історії. Трошки вже далекої історії, з одного боку, хоча живі ще очевидці і учасники тих подій. Зокрема з 32-33 років, періоду Голодомору в Україні. Хоча, подібні речі відбувались і в 20-х роках і в післявоєнний період у 40-х роках. Так чи інакше це одна з дуже важливих подій в історії України, які, очевидно, нанесли якісь травми загалом суспільству. І далі в нашій програмі ми про це поговоримо.

Тетяна Трощинська: У нас в студії Анна Ленчовська. Вона психолог, координаторка фонду Шоа в Україні, виконавча директорка Освітнього центру Простір толерантності. Добрий вечір. З того, що вже сказав Василь і з того, що ми намагались сфокусуватись в нашій темі, оскільки тема Голодомору бездонна, можна говорити з істориками, митцями, письменниками, очевидцями, носіями пам’яті і так далі. Але ми будемо говорити про те, як про це розповідати через десятиліття. Зокрема, ви вчите цього і вчителів. Чому вчителям важливо якось особливо подавати цю травматичну (чи правильно я вжила слово?) тему?

Анна Ленчовська: Ви правильно сказали, що це є травматична тема. Власне, мені здається, що в нашій педагогічній культурі радянській і пострадянській таких тем уникали. Теми, які були травматичні намагались замінити на героїчні. Виокремити героїчний дискурс і подавати його тільки в контексті героїзму.

Василь Шандро: Плакатизувати певною мірою.

Анна Ленчовська: Так. І в контексті мілітаризму і абсолютного знеособлення людини.

Тетяна Трощинська: Подвиг народу – це з цієї категорії?

Анна Ленчовська: Подвиг народу, стаханівці і подібні речі. Я вчилась у 90-х і пам’ятаю дискурс підручників, які були одразу після розпаду СРСР. У нас був підручник Сарбея і там всі були україножери. На якій сторінці не відкриєш – бідні українці страждали, а україножери їх душили. В 15 років це нічого окрім сміху та небажання далі читати не викликало.

Василь Шандро: Це був логічний рух маятника в інший бік.

Анна Ленчовська: Абсолютно. Я ще пам’ятаю, що коли ми говорили про Голодомор в ліцеї, то постійно стрибали цифри. То 10 мільйонів, то 20, то вісім. Ніхто не міг сказати точно. Власне, я знаю, що і зараз точну цифру дуже важко визначити. Але, те, про що ми говоримо з фондом Шоа та українськими вчителями – людський вимір трагедії. Що це таке? Власне, те, що відбувалось з людьми, з родинами, з дітьми. Цю розробку Голодомор: людський вимір трагедії ми приблизно пів уроку присвячуємо тому, щоб сучасний підліток взагалі спробував відчути і трошечки зрозуміти про те, ким був підліток у 30-і роки. Для цього ми користуємось щоденниковими записами. У нас є така історія, наприклад, про хлопчика, який полював їжаків і годував ними маму. У нас є свідчення очевидців, які розповідають про те, як вони жили. Як вони ходили до школи, на прикладі родини, де були одні свинячі чоботи на всіх. Потім вони зносились і дівчина не могла піти до школи, мама сказала: Сідай до кужеля та пряди. Ми запитуємо учнів, як вони оцінюють майновий стан цих родин, які були розподіли обов’язків, скільки було років цим людям похилого віку, яких вони бачать. Їм було десь 11-12.

Тетяна Трощинська: Це важку уявити. У нас є звук свідчення очевидців, ми зараз його послухаємо, а потім запитаємо Анну Ленчовську, чого це мало би навчити підлітків сучасних.

– Іване Денисовичу, а як ви вважаєте, чому люди помирали тоді з голоду?

– Ну як чому. Бо з багатьма поступили так, як із нами. Що ж було розкуркулювати в такій сім’ї, як наша? Насправді ми були не багачі. Нічого особливого у нас не було. Батько справно платив податки, дуже багато працювали і батько і мати. Так само й інші люди. Все підчистили, все забрали, буквально з кожної каструльки та з горщика витрушували. Все забрали. А де людина могла тоді щось взяти? Якихось заробітків тоді не можна було, тільки коло землі в сільському господарстві. Протягом зими з осені все підчистили, забрали. То люди не мали просто звідки щось взяти. З нашого села їздили ті, хто здоровіший був поїздом на Західні області. Там на щось вимінювали і привозили трохи зерна і крупи. Тут вимінювали. Отак викручувались. Не всі це могли. Хто не міг нікуди поїхати, ніде дістати, той помирав з голоду.

Тетяна Трощинська: Ми чули свідчення очевидців про Голодомор і я звернула для себе увагу на буденність розповіді. Це ще не найстрашніші спогади, звичайно. Але ми розуміємо, що за ними стоять страшні події.

Анна Ленчовська: Я з вами трохи поділюсь нашими педагогічними техніками. Це важливо і це наші новітні технології. Зрештою, батьки також можуть захотіти говорити з дітьми про це. Перше, що ми питаємо – про що розповідають свідки. Для того, щоб розвивати критичне мислення. І перший етап аналізу даних це просто переказ того, що ти почув. Для того, щоб потім вони змогли працювати із медіа, відділяючи фейк від факту. Друге запитання – навіщо здійснювались подібні реквізиції, хто приймав подібні рішення? Як вони оцінюють такі кроки влади? Чи можна з таких свідчень зробити висновок про масштаби політики та про причини. Тут вони дають свої інтерпретації та припущення. Після цього їм дається завдання, вони працюють в малих групах і кожна отримує блок документів. Це Постанова Політбюро ЦК КП(б)У про заходи про посилення хлібозаготівель; лист Сталіна Кагановичу про те, що Україна зараз – це найголовніше, бо вони проти плану хлібозаготівель і їх треба трошки придушити; лист про те, що треба вивезти всі наявні колхозні фонди; інструкція по застосуванню постанови про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперативів. І ще вони працюють зі статистикою. У них є довідка про осіб, засуджених по справах, заведених органами ДПУ у серпні-листопаді 32 року. Там вони бачать тисячі людей, засуджених по закону про п’ять колосків і бачать вік деяких засуджених, які були ще дітьми. Ми робимо це для того, щоб діти вчились працювати з фактами і знали, що політика твориться державними органами, які випускають ці документи. І те, що розповідають ці люди, це не просто якась маячня і химери, а воно підкріплювалось державними рішеннями. Які ж хитрі та єзуїтські були ці рішення. Це називалось правильними словами: План хлібозаготівель, а потім вилучалось все.

Василь Шандро: Я би продовжив нашу розмову конкретними порадами. Переконаний, нас чують вчителі і люди, які долучені до освітнього процесу і яким доведеться говорити те, що записано в програмі. Можливо, частина вчителів використовуватимуть старі зразки та підходи.

Анна Ленчовська: Серед деяких педагогів вважається, гарним результатом, коли діти плачуть. Хтось з дітей більш сенситивний і може заплакати, але це не має бути вашою педагогічною метою. Одна з порад тим вчителям, які працюють з дітьми молодшого шкільного віку, можна зробити так, як у класі одного мого знайомого. Вони купили дітям булочки, вони їх поїли, а потім дітям сказали, що були роки, коли не було чого їсти, а маленькі діти голодували. Це перший клас. Потім вони прийдуть на перший урок історії у п’ятому класі, вони отримають ще якусь інформацію. І вже років у 13-14 вони вже можуть працювати з фактажем.

Але те, що ви використовуєте варто перечитати. Я знаю, що з української літератури ми читаємо і Жовтий князь і Марію. Це тяжкі твори, їх читають у 15-16 років. Їх важливо супроводжувати обговоренням і спільним переживанням в класі. Думаю, що метою цього має стати по-перше, розвиток критичного мислення, для того, аби потім ми не стали жертвами тоталітарної чи авторитарної системи. Друге – критичне мислення неможливе без розвитку емпатії. Людина, яка не співчуває, не здатна стати на бік іншого, теж не є повноцінною.

Тетяна Трощинська: Розмова з дітьми має бути про державну політику? Про те, як працювала машина?

Анна Ленчовська: Так, про те, як працювала машина. Про те, як ця машина стала можливою. Чому Сталін писав, що на Україні зривається цей план. Чому ці міри посилились. І власне, що називається Голодомором. У нас був консультант Станіслав Кульчицький, який нашому автору сказав: Таке враження, що автор посібника дійсно вірить в те, що були куркулі. Він каже, що це період від листопада до весни 33-го року, це не всі два роки. 

Думаю, з підлітками варто говорити не про жертовність, а про відновлення справедливості. Добре, ці люди винні, а що далі? Як може далі відбуватись покарання? Про злочини на ґрунті ненависті, про Римський статут і так далі.