Міністерство закордонних справ України
Сергій Стуканов: Усі говорять, що консолідація на підтримку України західноєвропейських країн є основним досягненням нашої політики у 2016 році. Що ще серед позитивів можна відзначити?
Олена Снігир: Я би відзначила парламентську дипломатію. Протягом усього 2016 року зусиллями наших парламентарів російська делегація не була допущена до роботи сесії Парламентської асамблеї Ради Європи. Також наші дипломати успішно працювали з ООН. І остання резолюція, прийнята по правам людини в Криму, є свідченням цього. Тому що російський вплив є досить сильний, і щоб зберегти підтримку багатьох країн, забезпечити голосування країн на рівні асамблеї ООН, чого зараз не можна зробити на рівні Ради Безпеки ООН через право вето Росії і Китаю, потрібні також величезні дипломатичні зусилля. Тому такі успіхи.
Сергій Стуканов: Нещодавно була прийнята також і резолюція ООН щодо Ізраїлю, після чого виник невеличкий дипломатичний скандал. Чи достатньою мірою Україна працює на двосторонньому рівні з ключовими гравцями не лише Європейського континенту, але і Близького Сходу?
Олена Снігир: Наша зовнішня політика досі зберігає ознаки залежності від впливу зовнішніх чинників. Ми більше реагуємо, ніж думаємо наперед і проробляємо якісь кроки. Я думаю, що так, як Україна проголосувала, підтримавши цю резолюцію, це правильно. Бо ми не просто так проголосували за цю резолюцію. Ми стоїмо позиціях Женевської конвенції, яка визначає, що переселення на окуповані території є злочином. Україна і раніше голосувала за такі резолюції. Це не є спонтанна акція. Але викликало таку бурхливу реакцію, тому що це відбулося на фоні покращення двосторонніх відносин із Ізраєлем останнім часом.
Дипломатія повинна передбачати. Якщо був запланований візит прем’єр-міністра в Ізраїль, то потрібно було врахувати цей чинник і заздалегідь почати працювати з ізраїльською стороною, щоб попередити таку жорстку реакцію.
Сергій Стуканов: Інститут світової політики підготував аудит за рік, де у рекомендаціях першим пунктом запропоновано стратегічний перегляд зовнішньої політики, тобто, позиціювання себе не як країни-жертви, а країни-переможця. Якраз ви представляєте Інститут стратегічних досліджень. Чи ви готуєте подібні такі масштабні документи, аналітичні записки для того, аби допомогти нашому МЗС формувати політику?
Олена Снігир: Звісно. Сайт Інституту відкритий. Більшість документів у відкритому доступі, де є і аналітичні записки, і аналітичні доповіді, і монографії. Насправді Інститут – це зібрання потужних фахівців. Єдиний недолік роботи Інституту, як і всієї державної служби, – це недостатня комунікація. У нас пишуть хороші та вартісні речі. І коли нашим зовнішнім партнерам було потрібно представити для комуні кування закордоном якусь стратегію України, або важливий аналітичний документ, вони брали саме розробки Інституту стратегічних досліджень. Питання у тому, що все це пишеться, але не використовується. Чому? Це вже питання до виконавчої і законодавчої влади.
Наталка Соколенко: Як у нас формується зовнішня політика?
Олена Снігир: Інститут стратегічних досліджень формує рекомендації не тільки для зовнішньої політики, але й у економіці, соціальній сфері, безпековій, оборонці та інформаційній політиці. Тому, ці рекомендації надсилаються адресатам. І їхня подальша доля нам стає відомою тільки іноді. Здебільшого, ми не знаємо, чи беруться вони до уваги.
До 2013-2014 років, у нас взагалі не було такого розуміння, що потрібно використовувати рекомендації. Зараз воно з’являється. Але до цього часу Інститут писав у стіл, на жаль. Або писав для того, щоб виправдати прийняті рішення.
Якщо взяти, наприклад, послання Президенту 2002-го року, то нам майже нічого не потрібно змінювати для того, щоб прийняти якісну економічну стратегію розвитку. Навіть зараз. Тому що ринкова економіка не змінилася. Але чомусь це не беруть до уваги.
Сергій Стуканов: Польський прем’єр-міністр Вітольд Ващиковський зазначив, що Мінські домовленості не будуть реалізовані. Зрештою, багато хто говорить, що Мінські угоди підписувались не для виконання, а для того, щоб тактично вигравати час. На ваш погляд, чи у цьому плані для нас був успішний рік?
Олена Снігур: 2016 рік успішним уже був у тому, що вдалося стримати повномасштабний наступ. А також у тому, що трансатлантична спільнота зберегла єдність у продовженні санкцій проти Росії. Однак, ми не можемо бути повністю впевнені, що це продовжиться у 2017 році. Тому що це не залежить від Мінських угод. Ми бачимо кризу європейської єдності, посилення впливу правих сил і радикальних лівих сил у Європі. І ми не до кінця розуміємо яка буде політика США.
Сергій Стуканов: Чого не вдалося і де були, можливо, провали?
Ольга Снігир: Найбільший провал – недостатня комунікація із майбутнім президентом США. Це неспроможність наших посадовців передбачити цей варіант розвитку подій і концентрація усіх сил на штабі Хіларі Клінтон.
Наталка Соколенко: А це не може бути результатом лобізму? Не секрет, що український бізнесмен Віктор Пінчук має тісні контакти із родиною Клінтон, і є одним із найбільших жертводавців фонду Клінтонів. Могла бути пролобійована така позиція Міністерства закордонних справ?
Олена Снігир: Не думаю. Його інтерес звісно що був у тому, щоб підтримувати штаб Клінтон. Однак, нічого не заважало припустити, що переможе Дональд Трамп.
Сергій Стуканов: Ще одним із недоліків зовнішньої політики, відповідно до аудиту, вказується, що у нас недостатньо сильний склад дипломатів, послів, а у деяких ключових країнах дотепер немає послів.
Олена Снігир: Це правда. Це важлива проблема. І абсолютно справедливо говорять, що Міністерство закордонних справ потребує реформи. Воно потребує кадрового наповнення. Але це кадрове наповнення повинно підкріплюватися фінансово. Бо при їхньому шаленому навантаженні, у них низькі зарплати.
Хочу відзначити, що наша дипломатія, враховуючи всі недоліки, все-таки тримається професійно і патріотично. Тобто, при усіх тих складнощах їхньої роботи, вони іноді дійсно роблять неможливе.