Про презентацію оцифрованої колекції неформальної преси 80-90-х років говоримо з Володимиром Бірчаком, керівником академічних програм Центру досліджень визвольного руху, та Андрієм Когутом, директором Галузевого державного архіву Служби безпеки України.
Анастасія Багаліка: Розкажіть про колекцію.
Володимир Бірчак: Вчора Центр дослідження визвольного руху презентував в електронному архіві Визвольного руху колекцію неформальної преси 80-90-х років. Це великий онлайн-ресурс, який містить вже 24 тисячі копій документів різного роду, який вільний для перегляду і для скачування.
Ця задумка виникла в нас з тією метою, щоб показати момент, коли почалася перебудова, була проголошена гласність, і цей монстр тоталітаризму ще брів по воді, але потрошки завіса почала відкриватися, стіна – трощитися, і з’явився такий феномен як неформальні медіа.
У колекцію, яку ми вчора оприлюднили, увійшло близько однієї тисячі екземплярів цих неформальних медіа.
Анастасія Багаліка: До колекції додаються і карні справи проти цих медіа?
Андрій Когут: Колекція містить в собі виключно газети, журнали, бюлетені, інформаційні листівки – все те, що видавали не стільки журналісти, скільки громадські активісти. Якби ми говорили сьогодні, то назвали б це скоріше громадянською журналістикою. Це не медіа в розумінні сучасних медіа, а такі спроби багатьох людей дати відповідь на той запит до вільного слова, який з’явився в суспільства. Це такий зріз суспільства кінця 80-х-початку 90-х років про те, що видавалося. Карних справ там немає, та й в кінці 80-х років карних справ за це вже не було.
Анастасія Багаліка: Що породжувало появу такої преси? Що це за жага до появи нецензурованої інформації?
Володимир Бірчак: Це було бажання щось розказати. І наповнення цієї неформальної преси було дуже різним. Наприклад, це офіційні органи різного роду рухів, в першу чергу «Народний рух України», або преса, яка висвітлювала різного роду екологічні проблеми. На сторінках цієї неформальної преси вперше з’являються якісь спроби правдивого погляду на тоталітарну радянську систему. Вперше з’являються якісь матеріали про українсько-повстанську армію, матеріали про засудження радянських злочинів.
Анастасія Багаліка: З приходом незалежності попит на таку інформацію почав зменшуватися і видання зникли?
Андрій Когут: Видання зникли не тому, що зник попит на це, а тому що ті, хто творили це явище неформальної преси, як правило, не були журналістами. Так, були видання, які перетворилися на системні, але більшість з них не продовжували своєї діяльності. Було таке, що виходив перший номер газети, а другого номеру вже ніколи не було. Якщо ми говоримо про 90-ті роки, то запит на інформацію вже почали задовольняти формальні видання – газети, журнали, радіо.
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.
0