Фото: Громадське радіо
Згадуємо про нього разом із літературознавцем і видавцем Ростиславом Семківим.
Ростислав Семків: Це дуже трагічна звістка, яка зненацька застала нас вчора, оскільки Осип Зінкевич був настільки жвавою, життєрадісною людиною, що не вірилось, що час має над ним якусь владу. Ми, звичайно, були переконані, що він переживе 100 років і буде жити далі.
Останні роки він перебував у Балтиморі, не приїжджав, бо до того часто приїжджав в Україну, залишався на рік, на рік-два їхав знову. Він жваво звучав телефоном, писав електронні листи.
За тиждень до всіх цих неприємних речей він ще був в курсі, з чим, наприклад, «Смолоскип» їде на форум, які будуть презентації. «Смолоскип» — унікальне видавництво, бо воно було створене українцями на еміграції, спочатку у Франції, пізніше перенеслося у Сполучені Штати, де вони розвинули серйозну діяльність.
У цьому листопаді буде 50 років від дня виходу першої книжки, саме Осип Зінкевич був її автором. Вона називалася «З генерації новаторів» про Світличного, Дзюбу та їхні покоління. Вони там цікавилися шістдесятницькими процесами.
Видавництво від початку стало за мету видавати тексти, які не можна було видавати в Радянському Союзі. Вся історія видавництва «Смолоскип» від 1967 до 1991 років, коли вони прийняли рішення переноситися в Україну, є історією співпраці з мережею постачання самвидаву з України, перетворення його на так званий «тамвидав», де видавались такі масштабні тексти, як «Лихо з розуму» Чорновола, збірки віршів Симоненка, Ліни Костенко та інша дисидентські праці. Їх передавали. Тут вони циркулювали як нелегальна література.
У 1991 році «Смолоскип» перенісся в Україну і продовжив видавати ті тексти, які були у 20 — 30 роках, письменників, репресованих у 60-х роках. Також почався літературний конкурс для молоді, який триває від 1993 року безперервно. Його лауреати — Сергій Жадан, Тарас Прохасько, Мар’яна Савка, Іван Андрусяк. Це ті, хто активно залишається у процесі, але є й ті, хто не залишився.
Зінкевич — унікальна людина. Хтось написав на Фейсбуці, що він прожив кілька життів. Це справді так, бо в нього є життя підпільника, він був в ОУН, налагоджував мережу постачання: посередники з країни в країну передавали ці тексти, які на цьому кінці писали Сверстюк, Чорновіл та інші. Інше — життя фахового хіміка. Третя частина починається з 90-х років, коли йому було за 60. Він шукає кошти на видання потрібних книжок. Пік його видання — енциклопедичний довідник «Рух опору в Україні: 1960-1990 рр.», де є біографії всіх людей, які займалися самвидавом, були репресовані.
Осип Зінкевич — азартна людина, яка ніколи не боялася мріяти, ставити мету. З іншого боку, він був дуже добрим менеджером, тому що був людиною досить прагматичною, ніколи не переставав шукати кошти на видання в Америці, в Канаді. Він дбав про те, щоб на книжки був попит. Останні 3 роки він постійно надавав нам схеми дій у видавничому, молодіжному напрямках. Ми знаємо, як чинити, оскільки все це уже проговорено. Він був спокійною людиною, яка розуміла, що час колись закінчиться.
Лариса Денисенко: Що було першим для пана Осипа — зачарованість рухом супротиву чи зачарованість словом? Чи це були невід’ємні шляхи?
Ростислав Семків: Я думаю, що він любив книги, читати, писати, це було первинним. У нього були всі перспективи стати непоганим автором. Ми видали його щоденники. Він упорядковував ще своє листування. Це епохальне листування з Іваном Багряним, патріархом Мстиславом. Але ми не встигли переконати його зробити свої спогади.
Я думаю, що він завжди мислив себе автором, просто потрапив у такі несприятливі часи. Десь у 16 років був зв’язковим в ОУН, уже тоді познайомився з Ольжичем, тобто це був такий час, коли не було змоги писати. Як Ольжич весь час хотів стати археологом, але став провідником, так і Осип Зінкевич хотів стати письменником, але довгий час це було невіддільно від супротиву.
Андрій Куликов: Як довго такі видавництва, як ваше, покладатимуться на меценатів? Які перспективи окупності?
Ростислав Семків: Ми не ставимо собі за мету бути комерційним видавництвом, ті книжки, які ми видаємо, не будуть мати комерційного попиту одразу. Ми видали багато спогадів шістдесятників. Це надзвичайно цінні документи епохи. Зараз мемуаристика починає розганятись, ми видаємо її вже років 10, але лише зараз починає з’являтись попит.
Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.