З’явилася статистика Держстату про те, що в Україні за неповних 5 років кількість лікарень скоротилася на 35,8%. Це також супроводжувалося й скороченням ліжкомісць.
Євген Павлюковський: Пане Олександре, чому так відбувається?
Олександр Ябчанка: Перш за все, треба розуміти, що кількість ліжок не має прямої кореляції з якістю надання медичної допомоги. Більше того, в мене таке враження, що їх скорочення не вплинуло ні на що. Сумніваюсь, що є випадки, коли людині фізично немає де лягти в лікарні.
У сфері охорони здоров’я маємо таку ситуацію, коли за останні 25 років нічого не змінилося на системному рівні.
Євген Павлюковський: Це означає, що якість надання медичних послуг залишилася на рівні 90-х?
Олександр Ябчанка: Боюсь, що система охорони здоров’я у порівнянні з 91-м роком погіршилась. Причин декілька. Перша з них — та система охорони здоров’я працювала в притаманній для себе системі державного управління, тобто в умовах планової економіки. Вона продовжила розвиватись в цих же умовах, але система, в яких живе держава нині, змінилась — з планової на ринкову економіку.
Система охорони здоров’я, за великим рахунком, розвивається за тими ж правилами, як функціонувала у Радянському Союзі.
Якщо коротко описати, держава обіцяє громадянам все безкоштовне в закладах охорони здоров’я. Бере 11% бюджету і використовує їх так, що в лікарів зарплатня біля 2 500 грн, в 90% випадків люди медикаменти купують самі. І це при тому, що їм обіцяють безкоштовне лікування. Очевидно, що держава перекладає відповідальність на плечі лікарів.
Треба зрозуміти, що гроші з державного бюджету на медицину використовуються вкрай неефективно. Натомість система охорони здоров’я мусить відчитатись за те, що на кожному ліжку щодня 24 години на добу перебуває хворий пацієнт. Очевидно, що цього не відбувається.
Держава має сказати, за що вона реально може заплатити — так званий гарантований пакет медичних послуг.
Сергій Стуканов: Яким чином нам дійти до цивілізованої системи, яка б працювала задля покращення здоров’я нації?
Олександр Ябчанка: Держава має сказати, за що вона реально може заплатити — так званий гарантований пакет медичних послуг. А громадяни повинні самі обирати, куди спрямовувати гроші з бюджету. Тобто гроші мають ходити за пацієнтом, а не розподілятись чиновником.
Це працює у цивілізованому світі. На рівні первинної ланки медичної допомоги (поліклініка) пацієнт сам обирає собі лікаря. Тобто ви підписуєте контракт із ним. Зарплатня останнього залежить від кількості укладених контрактів. Також на зарплатню лікаря впливає те, наскільки він виконав вимоги із протоколів лікування.
Це означає, що лікар має поставити акцент на профілактику і ранню діагностику. Основне завдання системи охорони здоров’я — не дати вам захворіти. У нас же це працює рівно навпаки.
0