«Громадське радіо»
Юрій Макаров: Хоча Паша не брав участі безпосередньо в роботі «Громадського радіо», але він був приблизно тієї самої групи крові. Ми сприймаємо його як одного зі своїх.
Разом з тим, багато чого у ці дні звучало з приводу і Павла особисто, і теракту, який коштував йому життя. Які висновки ти робиш для себе із останніх подій? Це був теракт проти самого Павла чи проти журналістів?
Кирило Лукеренко: Я не маю права висловлювати якихось версій щодо того, кому це вигідно і хто підкладав бомбу. Зараз дуже багато «експертів» наважуються це коментувати, особливо у соціальних мережах.
Насправді істину знають тільки ті, хто це зробив, і поступово її дізнаються ті, хто має з цим справу за своїм службовим становищем і буде це розслідувати. Я сподіваюся, ми дізнаємося цю істину.
Лариса Денисенко: Дуже часто найманці, які вчиняли умисні вбивства, навіть не знали причин, з яких їм замовили ці гучних злочинів. Вони просто робили свою роботу.
Кирило Лукеренко: Злочин не може називатися «роботою». Це все-таки щось більш високе. Людина може бути вбивцею, якщо вона перебуває на службі у держави.
Юрій Макаров: Ти ідеаліст, але я поважаю твій ідеалізм. Паша так само був ідеалістом. Весь час кажуть, що він працював на «Українській правді», але забувають, що він працював і на «Радио Вести», і його ефіри завжди були бездоганними — а це не завжди асоціюється із цим брендом, для цього треба мати сильний хребет.
Крім того, він видавав «Белорусский партизан» — опозиційний ресурс, нібито вторинний, але там постійно були набагато важливіші речі, ніж локально білоруського звучання. Тому я весь час ставлю собі запитання: а що ти зробив, щоб, боронь Боже, стати мішенню? Бо це треба заслужити.
Лариса Денисенко: Зараз у соцмережах виникла думка, що це наступ на свободу слова, залякування журналістів. Як ви до цього ставитеся?
Кирило Лукеренко: Щойно Ірина Славінська скинула повідомлення від Департаменту комунікації Національної поліції України про справу Шеремета.
«Фахівці працюють у цілодобовому режимі. Основна версія загибелі журналіста – його професійна діяльність. Такими є результати роботи опергрупи станом на вечір п’ятниці, 22 липня».
Тобто з точки зору слідства, вбивство було вчинене у зв’язку з професійною діяльністю. Журналісти залишаються тими людьми, що формують думку, дозволяють людям приймати самостійні рішення, не засліплені емоціями, забобонами, без відволікань на щось неважливе.
Так працює «Громадське радіо» — допомагає приймати рішення. І хоча Шеремет не був близький до «Громадського радіо», він був близький до групи однодумців з «Громадського телебачення», і він їм допомагав це робити.
І «Українська правда», з якою він співпрацював, є тим ЗМІ, який допомагає людям усвідомити, що відбувається, прийняти рішення. Тут немає хвилі емоцій, через яку люди починають втрачати самовладання, немає експертів, які відразу все знають і виходять до екрану зі своєю правдою, хоча це здогадки.
Саме такі засоби масової інформації допомагають зрозуміти, де здогадки. Вони вибудовують свої здогадки, але роблять це ретельно — це не є нав’язування думки, а пропонування різних аспектів, з яких людина потім може сконструювати своє рішення.
Юрій Макаров: Лариса питає, чи це не наступ на свободу слова. Наступ чий?
Кирило Лукеренко: Знов-таки, тут є версії. У мене немає даних, я не можу сказати, чий це наступ. Я можу сказати загальними матеріями, які, з моєї точки зору, відповідають істині, але я не скажу жодного прізвища.
Зараз у країні й у світі є дуже велика непевність, усі нервують.
Юрій Макаров: Ця непевність і є метою таких акцій. Це класичний терор. Це ж не просто так його десь там «пришили» ломом у під’їзді — а це технічно простіше. А це на розі однієї з центральних вулиць, щоб усі бачили.
Кирило Лукеренко: За три квартали від Служби безпеки України — це демонстративна річ.
Ми часто забуваємо, що «терор» означає «страх». Це залякування, коли ти виходиш на вулицю, дивишся на автомобілі, і в голові у тебе прокручуються кадри , які ти побачив в Інтернеті — машина, що вибухає.
Це залякування людей, які пишуть. Журналіст, що має результати якогось сенсаційного розслідування або добивається якоїсь світоглядної правди, захищає якийсь ідеал — він тепер, з точки зору організаторів злочину, має подумати.
Юрій Макаров: Усі, хто ближче знав Пашу, свідчать, що він не займався конкретними розслідуваннями, що не було публікації, яку треба було б випередити або за яку треба було помститися.
Але його світоглядна позиція була дуже класна: щодня в ефірі «Радио Вести» він розповідав, як стає українцем, вивчав українську мову і кілька останніх моментів ефіру намагався розмовляти українською.
Це не був водевільний момент — як це смішно, весело чи навіть круто. Це була його демонстрація вростання, як людина, яка не є українцем за місцем народження і кров’ю, стає політичним українцем.
Мені здається, що це не остання причина, чому цей акт було спрямовано саме проти нього.
Лариса Денисенко: Ми могли просто не знати про розслідування, які проводив Павло. Зараз СБУ просить доступ до його листування і виходу у мережеві контакти — можливо, там щось з’явиться.
Мені видається, що Павло був людиною, яка не зважала на обставини і дозволяла собі залишатися собою, гучно заявляти про свою позицію. Він ніколи не приховував свою українськість.
Ми якраз говорили про це 19 липня, що вивчення української мови — це для нього був вияв поваги до України, де він живе, працює і зростає, і він говорив, що через сприйняття нас і нашої мови він почав повертатися до білоруської мови.
Кирило Лукеренко: Він міг не проводити власного розслідування, але він був у колі тих людей, він був наближений до «Української правди», яка постійно намагається докопатися до прихованої істини. Якщо це акт залякування, то досить того, що він був поруч. Це був у тому числі удар по УП.
Лариса Денисенко: Коли я почула про вбивство, відразу згадала про Гонгадзе. Це дуже продуктивно — піднімати хвилю, яка нібито вже затихла (бо історична пам’ять у нас коротка). Але воно піднімається з глибин, і ти пам’ятаєш, що було тоді, і що не докопалися.
Я чітко пам’ятаю, що тоді у мене була безапеляційна думка щодо причетності до злочину тодішньої влади. Зараз я не можу сказати, що першою була думка про причетність владних структур.
Юрій Макаров: Ми живемо в іншому часі. Найпростіше, що могли б робити журналісти — «мочити» владу, і це нормальна реакція журналіста. Він повинен скептично ставитися до істеблішменту, але коли йдеться про конкретну людину — накидатися на владу трохи не по-дорослому.
Кирило Лукеренко: Ми згадували про те, що Павло легко вписувався у різні культури. Зараз ця риса багатьма не вітається. Є маса людей, які викидають релігійні, національні гасла і часом переходять межу — коли до цього примішується почуття ненависті, це переходить в інший бік.
Тут ми бачимо людину, яка приймала українську мову, приймала білоруську, спокійно говорила російською у житті. Це, на думку прихильників крайнощів, є небезпекою, тому що це об’єднує, а не розділяє.
Якщо людина толератно ставиться до інших, вона може бути небезпечною для фанатиків, прихильників крайнощів, які хочуть досягти перемоги виключно за рахунок іншої сторони.
Юрій Макаров: Усі його згадують як дуже комфортну людину, душу компанії, а я згадую кілька моментів, коли він робив дуже непрості, некомфортні вчинки — я пригадую, як він поводився, коли захопили ТVі, як він був у першому ряду.
Хоча для нього як безхатченка і людини без місця роботи це була втрата більша, ніж просто місця роботи. Ми пам’ятаємо інших людей, які просто пішли на компроміс — і нічого. Так само, як він вчинив у Росії, коли у нього була можливість піти на маленький компроміс.
Тобто Паша був людиною з хребтом, людиною принциповою.
Кирило Лукеренко: Просто це про нього розповідають його друзі. А люди, чиї «дєлішкі» він руйнував, мовчать.
Лариса Денисенко: На мій погляд, найкраще, що може зробити влада у цій ситуації — провести прозоре професійне розслідування всіх подій і фактів і не замовчувати це.
Юрій Макаров: Думаю, у цій ситуації замовчувати практично нереально. Це було певним поштовхом для колег, щоб вони знову налаштували свої орієнтири, відділили першочергове від другорядного.
Десь ми схильні іти на компроміси, чогось не помічати, приймати зручні для себе версії. Думаю, Паша самим фактом свого відходу зробив для нас немало — допоміг зосередитися.
Кирило Лукеренко: У нас усіх емоції, зокрема страх. Ми маємо трансформувати їх у холодний розрахунок. Ми маємо усвідомлювати, наскільки у нас все непросто, і зрозуміти, що ми повинні робити.