«Передчуття Голгофи»: Академія мистецтв шукає місце для унікальної картини

Андрій Чебикін: Микола Стороженко — видатний український художник, який мав нещастя народитися у родині «куркуля», і все життя за це страждав. Коли він пішов до школи, йому вдягнули піонерську краватку, коли він прийшов додому, батько її зірвав. У школі йому знову надягли, і він по дорозі додому її знімав.

Цей чоловік, за його ж словами, до 60 років не мав життя, поки не потрапив у художній інститут , де він був викладачем живопису. Керівництво усвідомило, що він — величезний талант, і в 1994 році Стороженко очолив творчу майстерню.

Зараз його випускники також стали відомими художниками, і три асистенти у його майстерні — також його учні, і зараз, коли його вже нема, вони продовжують його справу. Але замінити Миколу Андрійовича дуже важко.

Минулого року, 15 квітня, перестало битися його серце. Останні роки були дуже плідні.

Андрій Куликов: «Передчуття Голгофи» написана 2012 року?

Андрій Чебикін: Ця картина — «Передчуття Голгофи» — була завершена 2012 року, і 2013-го ми її експонували. Вона була оприлюднена за рік до анексії Криму. Вона застерігає нас від байдужості, від цієї ганьби, яка насувалася на нас.

Картина побудована на євангельських мотивах — вертикаль, на якій домінує Агнець, із серця якого струмиться кров і капає в чашу, а внизу — сцена омивання ніг під час Тайної Вечері.

Микола Андрійович використовує це як алегоричний образ, і там у нього жіночі образи — натяк на те, що Марія Магдалина омиває ноги Богоматері.

Ірина Соломко: Де зараз ця картина?

Андрій Чебикін: Вона має знайти якесь дуже популярне громадське місце, де б її могло побачити багато людей.

Перша експозиція була в Академії мистецтв України, згодом вона поїхала в Івано-Франківськ, потім у Львів, тоді — у Борисоглібський собор у Чернігові, де її дуже гарно зустріли.

Зараз ми привезли її у Київський державний художній інститут, де Микола Стороженко почав працювати і закінчив. Туди є вільний доступ.

15 квітня ми зробимо вечір пам’яті у кабінеті живопису, будуть представлені його твори.

Я нещодавно переговорив зі Станіславом Огризком щодо того, що ця картина могла б бути у Національному художньому музеї у постійній експозиції, в Українському домі, «Мистецькому Арсеналі».

Вона могла б рік чи навіть більше бути на тимчасовому відповідальному збереженні у Європарламенті, в ОБСЄ, в Раді Європи, щоби вся Європа могла її побачити.

Андрій Куликов: Андрій Чебикін, за словами мистецтвознавців, — творець школи естампа. Де можна найближчим часом побачити ваші твори?

Андрій Чебикін: Скоро мені виповниться 70 років, і буде 3 ювілейні виставки. Центральна буде у тій будівлі, у яку я прийшов 58 років тому школярем художньої школи, — в академії.

Ця виставка особлива для мене тим, що вона називається «Родина Чебикін». Там представлені твори мого батька, мої і моїх двох синів. Виставка пройшла вже 5 міст України.

Друга виставка відкриється 7 квітня — «Андрій Чебикін: творчість і школа». Там буде виставлений один твір, який — це сюрприз. Інші — твори моїх випускників, які вважають мене своїм вчителем.

Андрій Куликов: Як відрізнити українське образотворче мистецтво від будь-якого?

Андрій Чебикін: Є характерні риси: воно побудоване на першоджерелах нашого блискучого народного мистецтва, — це і прикладне народне мистецтво, народний розпис, килимарство.

Але воно відрізняється не тільки народними строями. Сутність в інтонації, як ми це чуємо в мелодії, у справжній українській поезії. Є своя пластика, свої кольорові акценти.