«Передчуття Голгофи»: Академія мистецтв шукає місце для унікальної картини

Де розмістити полотно, варте того, щоб його побачило якнайбільше людей? Чому твір Миколи Стороженка вартий уваги, розповів Президент Національної академії мистецтв Андрій Чебикін

Ведучі

Ірина Соломко,

Андрій Куликов

Гостi

Андрій Чебикін

«Передчуття Голгофи»: Академія мистецтв шукає місце для унікальної картини
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2016/05/hr_ur1_2016-03-31_chebykin.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2016/05/hr_ur1_2016-03-31_chebykin.mp3
«Передчуття Голгофи»: Академія мистецтв шукає місце для унікальної картини
0:00
/
0:00

Андрій Чебикін: Микола Стороженко — видатний український художник, який мав нещастя народитися у родині «куркуля», і все життя за це страждав. Коли він пішов до школи, йому вдягнули піонерську краватку, коли він прийшов додому, батько її зірвав. У школі йому знову надягли, і він по дорозі додому її знімав.

Цей чоловік, за його ж словами, до 60 років не мав життя, поки не потрапив у художній інститут , де він був викладачем живопису. Керівництво усвідомило, що він — величезний талант, і в 1994 році Стороженко очолив творчу майстерню.

Зараз його випускники також стали відомими художниками, і три асистенти у його майстерні — також його учні, і зараз, коли його вже нема, вони продовжують його справу. Але замінити Миколу Андрійовича дуже важко.

Минулого року, 15 квітня, перестало битися його серце. Останні роки були дуже плідні.

Андрій Куликов: «Передчуття Голгофи» написана 2012 року?

Андрій Чебикін: Ця картина — «Передчуття Голгофи» — була завершена 2012 року, і 2013-го ми її експонували. Вона була оприлюднена за рік до анексії Криму. Вона застерігає нас від байдужості, від цієї ганьби, яка насувалася на нас.

Картина побудована на євангельських мотивах — вертикаль, на якій домінує Агнець, із серця якого струмиться кров і капає в чашу, а внизу — сцена омивання ніг під час Тайної Вечері.

Микола Андрійович використовує це як алегоричний образ, і там у нього жіночі образи — натяк на те, що Марія Магдалина омиває ноги Богоматері.

Ірина Соломко: Де зараз ця картина?

Андрій Чебикін: Вона має знайти якесь дуже популярне громадське місце, де б її могло побачити багато людей.

Перша експозиція була в Академії мистецтв України, згодом вона поїхала в Івано-Франківськ, потім у Львів, тоді — у Борисоглібський собор у Чернігові, де її дуже гарно зустріли.

Зараз ми привезли її у Київський державний художній інститут, де Микола Стороженко почав працювати і закінчив. Туди є вільний доступ.

15 квітня ми зробимо вечір пам’яті у кабінеті живопису, будуть представлені його твори.

Я нещодавно переговорив зі Станіславом Огризком щодо того, що ця картина могла б бути у Національному художньому музеї у постійній експозиції, в Українському домі, «Мистецькому Арсеналі».

Вона могла б рік чи навіть більше бути на тимчасовому відповідальному збереженні у Європарламенті, в ОБСЄ, в Раді Європи, щоби вся Європа могла її побачити.

Андрій Куликов: Андрій Чебикін, за словами мистецтвознавців, — творець школи естампа. Де можна найближчим часом побачити ваші твори?

Андрій Чебикін: Скоро мені виповниться 70 років, і буде 3 ювілейні виставки. Центральна буде у тій будівлі, у яку я прийшов 58 років тому школярем художньої школи, — в академії.

Ця виставка особлива для мене тим, що вона називається «Родина Чебикін». Там представлені твори мого батька, мої і моїх двох синів. Виставка пройшла вже 5 міст України.

Друга виставка відкриється 7 квітня — «Андрій Чебикін: творчість і школа». Там буде виставлений один твір, який — це сюрприз. Інші — твори моїх випускників, які вважають мене своїм вчителем.

Андрій Куликов: Як відрізнити українське образотворче мистецтво від будь-якого?

Андрій Чебикін: Є характерні риси: воно побудоване на першоджерелах нашого блискучого народного мистецтва, — це і прикладне народне мистецтво, народний розпис, килимарство.

Але воно відрізняється не тільки народними строями. Сутність в інтонації, як ми це чуємо в мелодії, у справжній українській поезії. Є своя пластика, свої кольорові акценти.

Коментарi до запису