Петро Григоренко вартий того, щоб йому поставили пам’ятник, — Каратницький

Петро Григорович Григоренко народився 16 жовтня 1907 (Борисівка, Бердянський повіт, Таврійська губернія),  радянський генерал-майор, правозахисник. Виступав на захист кримських татар та інших депортованих народів. Перебував у радянських тюрмах, таборах і «психушках». З 1977 року проживав у США. Помер у Нью-Йорку 21 лютого 1987 року.

«В середині 70-х років відбувається випуск дисидентів, звільнення в екзиль. І ці люди для нас були інопланетними. Ми слідкували за процесами в Радянському Союзі, але не розуміли, що там дійсно відбувається. І спілкування з вільнодумаючими людьми було для нас великим відкриттям і посилювало нашу глибшу обізнаність з протиріччями, які наростали в «совєцькій” системі.

Пан Григоренко приїхав опісля звільнення відомого математика Леоніда Плюща, який теж був задіяний в Українській Гельсінській групі, Петро Григорович був представником інтересів групи в Москві, одночасно був членом Московської Гельсінської групи, був ланкою між кореспондентами, котрих у цей час не допускали до Києва .

А тоді він приїхав на лікування. В 1977 році він з’явився в Нью-Йорку, ми його вітали, влаштували йому приміщення, громада збирала гроші, бо все-таки він вважався великою людиною, котра захищає інтереси людей, пов’язана з відомими українськими правозахисниками. І ми творили йому умови для більш-менш нормального перебування на шість місяців», — розповідає Адріан Каратницький.

Повну версію розмови про радянського генерала, який став дисидентом слухайте в доданому звуковому файлі.