Василь Шандро: Що таке Україна в Німеччині? Як нас там бачать?
Альона Каравай: У вересні організовуємо великий форум, який називається Ukraine Lab поліфонія активізму та дослідження європейськості. І нам важливо було летіти з українським продуктом в Берлін, тому що такого продукту там немає. Культурна дипломатія існує на якомусь особистому рівні. У Берліні зараз вирішується багато питань, пов’язаних з Україною і тому нам необхідно бути там представленими.
Сергій Стуканов: Коли ви говоримо про український продукт то про що саме йдеться?
Альона Каравай: Йдеться, в першу чергу, про культурні артефакти але не тільки. Якщо немає артефактів у очах середньостатистичного німця Україна є частиною Росії. І тоді це нормально, що Росія має вплив на Україну. І ми в такому ставленні винні, скільки не були суб’єктом всі ці роки.
Сергій Суканов: Як можна це змінити?
Альона Каравай: Культурним продуктом. Для нього не потрібно багато ресурсів. Він просто повинен бути якісний, сучасний і зрозумілий європейському глядачу. Це не має бути шароварщина. Мають приїздити письменники.
Василь Шандро: Інформацію про події в Україні німці беруть з російських ЗМІ?
Альона Каравай: На наше щастя вони беруть її з німецьких ЗМІ. Їхня риторика змінилася.
Василь Шандро: Чи є у німців якийсь сентимент до росіян?
Альона Каравай: Звичайно. Офіційна російська політика намагається монополізувати почуття провини німців за ІІ Світову війну. Для пересічного німця Німеччина вбивала росіян і вони не розуміють, що це могли бути і українці, і білорусу, і грузини.
В останні роки український дискурс почав відділятися від російського. Хоча це дуже важко було зробити. Те, що ми почали згадувати про війну 8-го травня, воно теж пришвидшило це відокремлення.