Громадське радіо
Російські користувачі колись культової платформи Живий Журнал почали писати про те, що у новій користувацькій угоді, яку пропонує сайт, прописана заборона на розміщення політичної агітації. Через це частина популярних блогерів вирішили закрити свої сторінки на ЖЖ. Говоримо із консультантом із цифрових комунікацій, керуючим партнером агенції Plus One Максимом Саваневським.
Ірина Славінська: «Заборонити політичну пропаганду на сторінках ЖЖ», – наскільки це несподівано?
Максим Саваневський: Це очікувано. Насправді ЖЖ підігнали під ті умови роботи в інтернеті, які в російській мережі введено уже кілька років тому. У 2015 році був прийнятий окремий закон, який передбачав те, що обробка всіх даних російських користувачів повинна відбуватися на території РФ. Іноземним компаніям дали на це два роки – у 2016 вони мали перенеси обробку даних на територію Росії. Google і Facebook просто проігнорували цей запит і скоріш за все не будуть нічого робити.
Після перенесення серверу, хоч і ЖЖ уже давно належить російському холдингу Rambler, але сервери і обробка всіх даних відбувалася ще до грудня 2016 року у США. В грудні вони перенесли сервери у Росію, і зараз змінили користувацький договір.
Ірина Славінська: Коли я читала пункти із нової користувацької угоди, згадала про ЖЖ Навального, російського опозиціонера, який починав совою опозиційну кар’єру, публікуючи схеми із розкрадання бюджетних коштів чиновниками. Наскільки це правильна інтерпретація? Чи у російському ЖЖ не Навальним єдиним?
Максим Саваневський: Насправді ЖЖ – основа соціальних медіа у кириличному інтернет-просторі. В Росії він розвивався значно раніше.
Живий Журнал був створений у 1999 році. У кириличному сегменті він почав розвиватися десь у 2003-2004 роках. У той час для того, щоб зареєструватися потрібно було заплатити 10 доларів. Починаючи із 2004 року реєстрацію у ЖЖ зробили безкоштовною. З цього часу він почав дуже активно розвиватися.
Ірина Славінська: Чому саме Живий Журнал? Можливо, можна порівнювати розвиток цієї платформи для блогів в Росії та Україні?
Максим Саваневський: Я думаю, що ця платформа стала настільки популярною серед пост-радянських країн через появу нових лідерів думок. Вони завели свої профілі – і це призвело до розвитку цього сервісу.
На відміну від російського сегменту, український не встиг настільки швидко розвинутися. У нас вона почала активно з’являтися десь у 2008 році, коли з’явився Вконтакте і Фейсбук.
Через це у нас так і не створився прошарок популярних блогерів у ЖЖ. Але у нас були окремі потужні культурні середовища, журналістські. Це навіть був потужний культурний феномен із людей, які люблять писати.
Євген Павлюковський: Ми говоримо про те, що відтепер на російському ЖЖ заборонена політична агітація. Наскільки широко вони існували до цього? Бо, наприклад, був випадок, коли у Росії затримали за пост Вконтакте.
Максим Саваневський: Живий Журнал в Росії насправді не відрізнявся особливою свободою від інших соціальних медіа. Тому що в Росії в Інтернеті уже три-чотири роки панує страх, люди бояться писати щось, через що їх можуть затримати.
Але в ЖЖ є інша річ: найбільший сегмент російської блогосфери. Там є великий сегмент текстів і різної інформації, яка збиралася роками. За останні 15 років там назбиралося багато інформації. І ці нові правила дозволяють компанії-власниці цього сервісу, SUP Media, видаляти будь-який аккаунт, якщо він не є активним протягом шести місяців. Вони не зобов’язані видаляти, але можуть це зробити і це не буде порушення свободи слова.
З іншого боку, вони можуть так ретроспективно покарати людину, якщо у неї були якісь повідомлення про Путіна у будь-який із років від початку 2000-х. Власне, цей потік людей, які видаляють свої щоденники із ЖЖ, пов’язаний зі страхом.
Ця зміна стосується саме минулого. Вона не стосується майбутнього. У російському інтернеті найближчі 5-10 років не буде має майбутнього щодо свободи слова. І саме проти того, що було написано раніше, вони зараз боряться.
Ірина Славінська: Чи є серед тих, хто сьогодні має десятки тисяч підписників у Фейсбук, з числа українських блогерів, які починали із Живого Журналу?
Максим Саваневський: Майже немає. Я думаю, що мова йде про кількох людей. Я навіть скажу, що з першої десятки найпопулярніших українських фейсбук-користувачів, немає жодного, хто був популярним у часи ЖЖ.
Ірина Славінська: Чи можна в минулому українських дописувачів у Живому Журналі побачити особливості того, як і про що пишуть популярні блогери. Наприклад, дуже велике значення персональної харизми.
Максим Саваневський: Я думаю, що найважливіша річ – це потрапляння в очікування людей. Насправді люди хочуть читати те, що їм комфортно.
Ірина Славінська: Це виходить такий блогерський популізм?
Максим Саваневський: Так. Якщо ви подивитесь на найпопулярніших українських фейсбук-користувачів, які не є відомими політиками, а за рахунок своїх дописів. Вони просто знаходили правильні слова, яких, можливо, не вдавалось знайти самим людям. Вони просто це підтримують. Наприклад, феномен Ляшка у 2014 році, напередодні виборів, полягав у тому, що він говорив словами і фразами, які хочуть чути люди. Їм це подобається через те, що ця людина здається близькою. Це один популізм. А є інший – блогерський. Якщо ваші тексти не цікаві, то вас не буде читати людина.