«Громадське радіо»
З 15 до 21 серпня в Pinchuk Art Centre відбулася серія лекцій, дискусій, читань, зустрічей із письменниками і журналістами, екскурсій та кінопоказів y рамках літературної програми «Біль пам’яті». Про програму й трагедію в Бабиному Яру говоримо із нашим гостем — Леонідом Фінбергом, головним редактором видавництва «Дух і Літера», директором Центру юдаїки Києво-Могилянської академії.
Ірина Славінська: «Біль пам’яті» — наскільки це взагалі релевантне словосполучення для вас?
Леонід Фінберг: Я думаю, що воно дуже точне. Знаєте, формули — це добре, але головне, як ця програма була реалізована. Команда Pinchuk Art Centre, особливо, пані Тетяна Терен — зробили її фантастичною.
Взагалі ідея представити якийсь феномен циклом літературних чи кіночитань, як на мене, дуже добра. Все було ретельно підготовлено і трактовка цієї теми була теж не вузька. Таку трактовку може сформулювати собі інтелігентна, досвідчена людина. Дуже вдячний всім, хто був залучений до цього.
Ірина Славінська: Програма «Біль пам’яті» була структурована довкола дуже важливих книжок. Тут можна назвати «Мабуть Естер» Каті Петровської і можна згадати постать Олени Теліги та ще багато імен. На вашу думку, який спосіб говоріння про подібну трагедію працює краще: документальний, художній? Що може викликати емпатію, якщо така тут потрібна?
Леонід Фінберг: Найкраще говорять талановиті речі: це не залежить від жанру, а більше від особистості того, хто говорить. Про Бабин Яр немає жодної серйозної аналітичної книги, монографії. Цей феномен малодосліджений, як і більшість трагедій, що відбувалися в Україні.
Про Бабин Яр немає жодної серйозної аналітичної книги, монографії
В той же час, мені здається, що книга Анатолія Кузнєцова є дуже ґрунтовною. Вона стала символом чесної і серйозної розповіді про події того часу. Хоч і пройшло вже близько 30 років з часу її написання, з’явилося декілька матеріалів, збірників документів, однак досліджень й досі немає.
Василь Шандро: Тема Бабиного Яру супроводжується певними конфліктами й непорозуміннями?
Леонід Фінберг: Я намагаюся не зосереджуватися на цих провокативних акціях — вони є в усіх культурах і є ганебними. Набагато важливіше — щоб формувалося нормальне знання історії. В цьому сенсі дана програма в Pinchuk Art Centre, інші подібні акції є дуже значущими. Пам’ять про трагедії має бути осмисленою.
Пам’ять про трагедії має бути осмисленою
Єврейська трагедія (Голокост, Шоа) стала модельною для осмислення європейськими інтелектуалами Другої світової війни та трагедії ХХ ст. Тут є декілька важливих висновків, на яких я б хотів наголосити.
Перше: пам’ять про трагедію, вбивства, про нелюдяність і варварство має бути у інтелігентної людини. Вона, однак, не повинна домінувати так, щоб робити неможливим життя. Знаменитий музей Яд ва-Шем пам’яті 6 мільйонів загиблих євреїв у Ізраїлі професійно представляє події трагедії. Але уявити, що люди туди регулярно ходять — не можна. Це потрясіння і воно залишається на все життя.
Другий аспект цієї теми: Шоа, Голокост — це певний феномен в патологічному розвитку людства, коли соціальні експериментатори спробували знищити певні категорії людства.
Голокост — це певний феномен в патологічному розвитку людства
Один із ґрунтовних висновків: те, що права людини — понад усе. Це те, що повинна оберігати кожна нація, людство в цілому. Коли права людини забезпечені — можливості для трагедії мінімальні. В європейській культурі дуже важливим стало дотримання права. Правові держави забезпечують можливості для нормального розвитку людини в рамках того, щоб не заважати іншим. Я думаю, що ці висновки — також і висновки із трагедії ХХ століття.
Василь Шандро: Ви сказали, що Голокост та багато інших трагедій ХХ ст. є феноменом патологічного розвитку людства. Він закінчився, припинив своє існування у ХХІ столітті?
Леонід Фінберг: Мені здається, що людство перебільшує свої можливості не тільки прогнозувати, а й пізнавати соціальні явища. Соціальні явища — це мільйони і мільярди подій, які впливають одні на одну.
Гадаю, що на якомусь макрорівні йде велика боротьба між тим, що ми називаємо традиціями іудео-християнської цивілізації, європейської культури і тими чи іншими новими варварами, політичними силами, намірами яких є зірвання стабільності та прагнення домінувати у світі. Це проблема не суто українська, а всесвітня. Тому дуже важливою є солідарність інтелектуалів світу.