Анастасія Багаліка: Президент підписав Указ про відзначення 28 липня Дня зародження української державності у День хрещення Київської Русі-України. Як ви ставитеся до цієї ідеї, яка у ній суть?
Олександр Алфьоров: Указ містить багато цікавих елементів. У преамбулі йдеться, що точкою відліку державності є час заснування Києва. Для істориків це цікавий підхід. Визначити поняття державності за літописними згадками — це прикро виглядало б. Державність — це не власне держава. Це процеси.
РФ відзначає День зародження російської державності 21 вересня з 2011 року. Він пов’язаний з 862 роком, коли згадується Новгород, Рюрик. Іде гра наввипередки. Бо Києву 1,5 тисячі років.
Нам необхідно якомога більше «якорів» розкидати на наші історичні зони. Щодо згаданого у преамбулі Указу Галицько-Волинського князівства, варто було б написати «Королівство Русь». Назвати своїм іменем те, що так називається усюди, автори документу не спромоглися. А це було б історично справедливо. Це був би контраргумент проти російської спроби анексувати назву «Русь».
Разом із тим — це свято потрібне.
Анастасія Багаліка: На рівні держави — це перша спроба вести історичну тяглість саме від часів Русі. Оскільки ця спроба перша — у неї намішали всього. Як ви до цього ставитеся?
Олександр Алфьоров: Наш Акт проголошення Незалежності фіксує «тисячолітні традиції державотворення». Так само у Конституції України йдеться про нашу тисячолітню історію, яка спирається на історію Київської Русі. Тому ця спроба не перша.
Нашими історичними «якорями» є ті, які у нас запозичила РФ. Їм не вистачає Києва, Чернігова, Переяслава, як міст, навколо яких утворилася Русь. У нас багато з РФ спільних «якорів», наше поле історичної пам’яті має однакові території з Росією. Нам треба розширювати їх у свій бік і звужувати для росіян. Щоб не дати їм можливості зайти на територію нашої державності. На кожен їхній захід нам треба представити щось таке, щоб перемогти.
У тексті Указу серед прізвищ світочів нації не вистачає політичних діячів. Це є вказівником, що він боїться визнавати, хто є у політичній площині борцем за незалежність. Історія 20 ст. — це суцільна політика, але можна було б назвати Скоропадського, Петлюру. Просто не побоятися зв’язати себе сторічним історичним українським колом, на яке ми сьогодні вчергове зайшли, як і наші предки, які починали війну з росіянами після окупації більшовиками українських кордонів.
Анастасія Багаліка: З приводу імен бійців за незалежність, є інша владна ініціатива — перепоховання. Умовно йдеться про гетьманів, діячів 20 ст. Як ви ставитеся до цієї ідеї?
Олександр Алфьоров: Перепоховання, створення пантеону в Україні — ця ініціатива не нова і потрібна. Ми, як нація, невдячні в цілому. Дуже багато видатних діячів покояться за кордоном. Кричущим був випадок з похованням Олександра Олеся. Проблем з мотиваціями нема, є проблеми фінансові та з домовленостями.
Анастасія Багаліка: Верховна Рада проголосувала за Великий герб. Рік тому затверджений його макет викликав бурхливе обговорення громадськості, обурення кпини. Що ви думаєте з цього приводу?
Олександр Алфьоров: Зараз багато користувачів соцмереж є експертами з усього і геральдики також.
З Великим гербом України мало б бути й обговорення та інформування, що таке цей герб. Цього не зробили. Тому у людей були емоційні вибухи. Гарантую, що 99,9% не ознайомилися з тим, що таке герб, геральдика та інше. Наголошу, що гербом України є тризуб. З малим гербом, великим — у нас один є герб — це тризуб. Іншого не буде. Бо закони геральдики кажуть, що гербом є фігура, що намальована у щиті. Все, що поза ним, є додатковими фігурами.
У другому читанні нам треба підкоригувати Великий герб, щоб він не був смішним у контексті геральдичної традиції інших держав. Необхідно зробити кілька штрихів. Зокрема, це робота над короною, яку треба прибрати та залишити оригінальну.
Повністю програму слухайте в аудіофайлі
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS