Журналіст, письменник, дисидент радянських часів Ігор Померанцев згадує Павла Шеремета та розповідає про свої очікування від українського суспільства.
Андрій Куликов: Якою була ваша перша реакція на звістку про загибель Павла Шеремета?
Ігор Померанцев: У мене була дуже емоційна реакція, адже вбили мого колегу. Ми були в одному ефірному радіоповітрі з Павлом. І я висловлюю співчуття його близьким.
І ось про що я думаю. Медіа називають четвертою владою, після законодавчої, виконавчої і судової гілок влади. Це означає абсолютно прямий зв’язок із суспільством. Журналісти впливають на суспільство і є його голосом. І тому те, що скоїлось, безпосередньо стосується суспільства: чи воно зріле, чи ні.
Як реагує суспільство в різних країнах на вбивство представника четвертої влади. Наприклад, менше 10 років тому екстремісти вбили у Стамбулі Гранта Дінка, армянсько-турецького журналіста. Десятки тисяч людей вийшли на площу, і кожного року на річницю його смерті тисячі стамбульців виходять на площу на знак солідарності з голосом, який їх представляв. Є голландський досвід, коли після вбивства режисера і журналіста Тео Ван Гога, на вулиці вийшли знову ж таки тисячі людей. А коли у Франції розстріляли карикатуристів французького журналу «Charlie Hebdo», по всій Франції в один вечір вийшли три с половиною мільйони людей.
У мене нема ніяких особливих надій щодо держави, щодо цих людей з квадратними пиками. Вони генетично якось народжуються і продовжують свою владу. Але сучасна війна показала, що в Україні є громадське суспільство. Національна гвардія, воєнні волонтери захистили Україну. І я чекаю від суспільства реакції на смерть свого голосу, на смерть журналіста.
Андрій Куликов: 20 липня на Майдані Незалежності відбувався мітинг пам’яті Павла Шеремета. Зібралося близько 200 людей, і з них приблизно 40 — люди з телекамерами. Нікому поки що не спало на думку закликати інших громадян виходити на вулицю.
Ігор Померанцев: Я не можу закликати. Я просто кажу просту річ: якщо суспільство зріле, якщо воно цінує демократію, свободу, то воно захищає свій голос, журналістів. І те, що там тільки 200, і половина з них з камерами — це свідчить, що суспільство ще недозріле. Коли почалася війна на Донбасі, люди все-таки ж встали. Але це означає те, що війна — це для них більш критична ситуація.