Реформ нема. Іде тотальний реванш антимайданівських сил

Дмитро Тузов: Це епізодичні речі, які надихають людей? Наприклад, нова поліція чи арешт прокурорів. Чи все таки початок нової системи?

Андрій Длігач: Ні, це епізоди. Я не хочу зараз додавати негативу, але як людина, яка залучена до команди в Одесі і до тих процесів, що відбуваються в Києві, можу сказати, що є ключові маркери, які дозволяють сказати, що ніяких реформ в країні реально не відбувається. Те, що відбулося із відомим голосуванням у ВР і внесенням закону про зміни до Конституції – все вказує на реванш анти-українських корумпованих сил, які готові віддавати в жертву прокурорів лише б залишалася та система. В тому випадку, коли знаходяться гроші в прокурорів, мала відбутися відставка всієї вертикалі. Мало б бути прийняте рішення про закриття прокуратури як такої. Бо це безглуздо: ті, хто мають слідкувати за дотриманням закону, самі його порушують. Те саме має відбутися із суддівською реформою, бо ключовим маркером модернізації країни буде поява центрів довіри в країні. А що можна казати про модернізацію та реформи, коли немає цієї довіри? Що мало відбутися вже в країні? Звичайно, ми не можемо всі ці 9 тис суддів замінити як в поліції, бо суддя має бути дійсно фаховою людиною. Перш за все, мав би відбутися або апеляційний рівень, або рівень арбітражу, до якого залучили б представників діаспори. При знаходженні порушення у діях судді, він мав би йти у відставку. Це б змусило суддів до їх повної заміни працювати під наглядом арбітражу. З чого мав би почати, наприклад, прем’єр-міністр? З реформ Кабінету Міністрів. Але навіть реформу державної служби майже зганьбили і вона не рухається.

Дмитро Тузов: Державна служба — служба, яка в тому числі підбирає чиновників на посади?

Андрій Длігач: Так, але мається на увазі вся адміністративна реформа, яка б, наприклад, дозволила міністрам звільняти і призначати заступників. Заступники так само є тими, хто дає можливість залишити фінансові потоки під контролем тих самих олігархів, що стоять за політичними партіями. Це не зміниться до тих пір, поки не буде проведена адміністративна реформа. Адміністративна реформа не буде проведена до тих пір, поки у нас тотально не змінено ставлення до формування Кабінету Міністрів. Щоб мала зробити ця коаліція? Ми  майже зрушили цей процес. Ми в листопаді ініціювали ініціативу Перший професійний уряд реформ. Від нашої громадянської ініціативи навіть був один міністр — це Міністр агропромислового комплексу Павленко. Головне, що вдалося просувати цілі, модулі відповідальних за той чи інший сектор. Це стосується 3 процесів, де є перемоги: модуль в Міністерстві оборони, в Міністерстві економіки. Позитивні зміни є на фоні тотального реваншу.

Дмитро Тузов: Яким чином зараз просувати реформи?

Андрій Длігач: Ті процеси нетерпимості до корупції дуже яскраво проявилися як тренд, заданий Україною у всьому світі. Світові організації уважно спостерігають за тим, що відбувається в корупції в Україні. Довіра до влади вже не та, коли давали авансом можливості для Кабінету Міністрів, для Президента. За 1.5 роки ми могли тотально змінити цю систему. Але, на жаль, ця влада прийшла задля того, щоб консервувати УРСР.

Дмитро Тузов: Ці консерви можна відкрити знизу?

Андрій Длігач: Кількість змін має перейти до якісних змін. Якби у нас була достатня кількість Сакварелідзе у прокуратурі та Саакашвілі в Одесах, ми б до цього прийшли, але, на жаль, світ корупціонерів набагато більший, аніж світ людей,які готові брати відповідальність і робити зміни. Змінити систему зсередини неможливо. Нам потрібен новий суспільний договір між владою та великим бізнесом і громадянським суспільством. Ті пропозиції, які надійшли від Президента та Комісії з питань Конституції — посилення певної гілки влади, спроба покращити Конституцію, яка не відповідає сучасному світу.

Дмитро Тузов: Що ви маєте на увазі?

 Андрій Длігач: Україна має шанс продемонструвати інноваційний підхід у формування держави. До сих пір держава диктує народу все: починаючи від того, які мають бути пріоритети, закінчуючи тим, що має робити кожен громадянин. В Україні  з розвитком інформаційних технологій ми б могли застосувати технології прямої демократії. Волонтери вже продемонстрували спроможність будувати паралельні структури.  Ми підійшли до моменту розуміння, що замість того, щоб намагатися покращити існуючу державу нам треба побудувати паралельну державу, в якій, наприклад, закріплене право народу на повстання. Це і є інструмент прямого народовладдя. Після судової реформи нам необхідна податкова чи бюджетна в цілому.  До тих пір, доки ми дозволяємо олігархам бути суб’єктами політики в країні, а не на рівні з великим та середнім бізнесом, представляти суб’єкт з громадської частини, до тих пір ми не зможемо модернізувати країну.

Дмитро Тузов: Що має робити громадянське суспільство для поліпшення історії?

Андрій Длігач: Ще рік тому ми сподівалися, що громадянське суспільство зможе інституціанолізуватися, представляти собою єдину силу. Зараз ми абсолютно впевнені, що то були марні сподівання. Це проявлення українських новітніх цінностей. Це колективний індивідуалізм. Ми маємо об’єднуватися на позиціях цінностей, а не на позиціях єдиного плану дій. У нас не може реалізуватися типова лідерська модель. Лідером мають стати цінності і бачення країни.

Дмитро Тузов: А хіба ми цього досі не зробили?

Андрій Длігач: Ні. Є один важливий момент: коли ти це не декларуєш, а вважаєш власними цінностями, ти починаєш будувати такий світ коло себе: коли водії перестали давати хабар ДАІшникам, наприклад. Це база, на якій має існувати чітка команда програм і реформ, яка отримає не політичний мандат. Все вказує на те, що Україна переросла політичні системи і партії. В Україні створюються прецеденти, але нам потрібно було 1.5 роки. Громадянське суспільство готове вимагати від політиків та ВР.

Дмитро Тузов: А співпраця можлива між органами влади і громадянами?

Андрій Длігач: Я абсолютно впевнений і що Петро Олексійович рано чи пізно зрозуміє це, і що олігархи вже зрозуміли, що неможливо у цій країні втримати свої бізнеси побудовані ще на металургії, хімії чи отримання грошей із бюджету. Єдиний спосіб олігархам залишитися бізнесменами — інвестувати ресурси, можливості в модернізацію країни.