«Громадське радіо»
Лариса Денисенко: В чому революційність цієї резолюції? І як ви можете прокоментувати коментарі, які прозвучали в першій її частині, де чітко вказується, що відповідальність за порушення прав на непідконтрольній території несе РФ?
Ольга Буткевич: На Раді Європи було прийнято дві резолюції щодо України: перша — про політичні наслідки агресії Росії в Україні, а в другій йшлося про правові засоби захисту прав людини на окупованих територіях.
Я би виділила в них 4 основні моменти.
Перший: констатація російської агресії і воєнної окупації. І тут я хочу зауважити, що в Україні доволі часто лунає критика, що збройний конфлікт називається АТО, а не війна. Та для міжнародного права не важливо, як він називається в державі і тлумачиться за національним законодавством. Міжнародне право оперує тільки поняттям «збройний конфлікт», який може бути міжнародного і неміжнародного характеру.
Отже в резолюції чітко зазначено, що в Україні є збройний конфлікт міжнародного характеру, про що говорить агресія Росії, це ніяка не громадянська війна чи повстання «ополченців» проти «хунти».
Що це нам дає? Визнання того, що в Україні має місце міжнародний збройний конфлікт тягне за собою виконання Женевських конвенцій 1949 року щодо збройних конфліктів, застосування гуманітарного права до міжнародних конфліктів. Це положення буде мати важливе значення для України в міжнародних судах, в тому числі і в ЄСПЛ, оскільки констатується наявність саме міжнародного конфлікту.
Друге важливе положення: констатація ефективного контролю Росії над окупованими територіями.
Що це дає для України? Тепер люди, права яких порушено на тих територіях, мають чіткого відповідача — це російська сторона, яка здійснює фактичний контроль над територією.
Третій важливий аспект резолюцій: вони містять положення стосовно тлумачення існуючих документів. Зокрема, Мінських домовленостей. В підготовчій доповіді однієї з цих резолюцій було сказано, що оскільки Мінські домовленості приймалися в драматичних умовах, то вони потребують тлумачення і інтерпретації. І в цих документах представлена інтерпретація та тлумачення стосовно положення про амністію. Там чітко сказано, що амністія не поширюється на тих осіб, які скоїли грубі порушення прав людини. Тобто не говориться навіть про воєнні злочини чи злочини проти людяності, а взагалі про порушення прав людини.
Четвертий аспект, який характерний для обох резолюцій: в них закликано міжнародну спільноту не чинити тиск на Україну, який би сприяв замороженню конфлікту.
Адже ми постійно чуємо заклики, зокрема від іноземних політиків, стосовно бажаності виборів та певних поступок.
А в обох резолюціях чітко зазначено, що замороження цього конфлікту не є в інтересах всього європейського континенту.
Ще один момент, який є характерним для обох резолюцій, — в них чітко сказано,що вибори на окупованих територіях наразі не є можливими. Вони можуть бути можливі лише після виконання певних умов.
По-перше, після виводу всіх російських військ з території України.
По-друге, після відновлення Україною контролю над своєю територією і над державним кордоном з Росією.
По-третє, після повної можливості безпеки для присутності там міжнародних спостерігачів за виборами, що є необхідною умовою за дотримання стандартів Ради Європи по проведенню вільних виборів.
Ірина Славінська: Як повинен цей документ сприйматися владами України, РФ і урядами європейських країн?
Ольга Буткевич: В сучасному міжнародному праві ми говоримо про те, що резолюції міжнародних організацій є важливим джерелом цього права. Щодо резолюцій ПАРЄ лунають думки, що це є моральні документи, і ніякого значення вони не мають.
Але саме ці резолюції як раз відіграють дуже вагому роль. Я наведу приклад, яким чином подібні резолюції впливають і можуть змінювати ситуацію. Якщо держави ради Європи не домовляються у прийнятті тієї чи іншої конвенції, то ці питання врегульовувалися в стандартах, які зазначалися в резолюціях ПАРЄ. Було цілий ряд резолюцій стосовно клонування та евтаназії. Потім на їхній основі з’явилася конвенція про захист прав людини у зв’язку з досягненнями біомедицини 2002року.
Тобто ті резолюції містять ті стандарти, на яких потім виростають повноцінні договори.
Також на резолюції ПАРЄ досить часто посилається Європейський суд з прав людини. А в ЕСПЛ є справи і міждержародні, і справи, пов’язані з окупацією та агресією Росії — від приватних та юридичних осіб існує декілька тисяч відповідних заяв. І ці резолюції констатують наявність агресії, окупації та ефективного контролю Росії.
Лариса Денисенко: В одній із резолюцій є пункт, який говорить про те, що треба використовувати всі наявні юридичні засоби для перегляду рішення Верховного суду РФ щодо оголошення Меджлісу кримськотатарського народу поза законом. Хто має і що вчиняти, щоб виправити цю ситуації?
Ольга Буткевич: Безумовно, це є заклик до Російської Федерації, щоправда не знаю, наскільки він буде почутий. Але в даному випадку це також є важливий сигнал для ЄСПЛ. В доповідях до цих резолюцій звучало, що в них міститься заклик до мешканців окупованих територій, в тому числі, мешканців Криму, використовувати всі наявні засоби для збереження свої прав. Це є шлях через ЄСПЛ.
Лариса Денисенко: В резолюціях також порушено питання екстрадиції. І тут виходить певна колізія стосовно переведення осіб, які відбувають покарання на території Криму, адже Росія вважає Крим своєю територією, а Україна — своєю. Чи сприятиме ця резолюція вирішенню питання на дипломатичному рівні?
Ольга Буткевич: Ми будемо сподіватися, що так, але мені важко прогнозувати кроки Росії після даної резолюції. Ми бачили чіткі сигнали небажання виконувати свої зобов’язання. Але ми знову тут маємо засіб через Європейський суд з прав людини та інші органи Ради Європи.
В резолюції чітко зазначено, що в Україні є збройний конфлікт міжнародного характеру, про що говорить агресія Росії, це ніяка не громадянська війна чи повстання «ополченців» проти «хунти».
До речі, ці резолюції були доповнені пунктами про необхідність екстрадиції та допуск міжнародних спостерігачів до осіб, які незаконно тримаються в російських тюрмах, ув’язнених українських громадян, які знаходяться в російських місцях позбавлення волі.
Незважаючи на позитивність прийнятих рішень, необхідно звернути увагу і на негативні сигнали. За ці дві резолюції проголосувало 87 і 78 голосів «за» при 6 і 11 — «проти». Порівняємо з резолюцією початку 2015 року, яка продовжила санкції проти Росії і підтвердила позбавлення Росії права голосу в ПАРЄ. За ту резолюцію було дано вдвічі більше голосів, це означає, що РФ здійснює шалений тиск на іноземні парламентські делегації.
Лариса Денисенко: Чи передбачається, що згідно з засадами прийнятих резолюцій, в Україні потрібні зміни в законодавстві?
Ольга Буткевич: Тут є чіткий заклик до України постійно переглядати своє законодавство та рішення про дерогацію. Україна робила заяву, що вона не зможе дотримуватися певних норм європейської конвенції з прав люди стосовно затримання осіб в так званій «сірій зоні». Це дозволяють обидва документа, і Україна зробила цю дерогацію. Отже, цими резолюціями нашу країну закликають постійно її переглядати, якщо покращується ситуація в цій зоні.
Я думаю, що наступним моментом є питання застосування міжнародно-гуманітарного права. І наскільки я знаю, ведеться розроблення внесення відповідного розділу до Кримінального кодексу України.