Стаття «Як Україна може побудувати армію та перемогти Путіна?» британського оборонного експерта Ґлена Ґранта викликала жваву дискусію в соціальних мережах. Громадське радіо опублікувало її повний переклад.
В матеріалі міститься аргументована критика роботи вищого військового керівництва України. Автор вважає, що воно мислить недостатньо стратегічно і не готує українське військо до відповіді на безпекові виклики з боку Росії. Коментує ситуацію директор аналітико-консалтингової компанії «Defense Express» Сергій Згурець.
Андрій Куликов: Що викликало у вас найбільше зацікавлення в цій статті?
Сергій Згурець: Насправді, ті положення, які викладені в цій статті, серед військових обговорювалися. І питання щодо того, що ми були заколихані системою наземною оборони, є актуальним, цю ситуацію треба змінювати.
Ті пропозиції, які викладені, є відомими, вони частково обговорюються в рамках запровадження нового закону про оборону. І позитив цієї статті полягає в тому, що вона додасть поштовху до рішення тих питань, які сьогодні не можуть вирішитися через різне ставлення Міністерства оборони та Генерального Штабу щодо певних змін у майбутньому Збройних сил.
Відомо, що ця стаття саме за рахунок широкого розголосу може бути одним із важливих чинників більш швидких змін, які вже назріли.
Наталя Соколенко: Ви говорите, що вже обговорювалися пропозиції, озвучені публічно британським полковником, серед військових? Кого ви маєте на увазі? Це Генштаб чи якісь інші військові, які впливають на рішення?
Сергій Згурець: Я спілкуюся з людьми достатньо високого рівня і з Міністерства оборони, і з офіцерів Генерального Штабу, і ті питання, які пов’язані з надмірною бюрократизацією процесів військового управління та гальмуванням процесів військових реформ, військові між собою обговорюють на всіх рівнях. Це є наслідком того, що ми виокремили війну і віддали її на відкуп політикам, які перестали опікуватися реальними проблеми армії і почали заколихувати суспільство розмовами про те, що наша армія найсильніша у світі. І цей період заколихування ще триває, і в цьому полягає певна загроза. Прагматичні військові розуміють, що потрібно робити армію більш мобільною, гнучкою, а це потребуватиме більше зусиль та більше грошей.
Стаття саме за рахунок широкого розголосу може бути одним із важливих чинників більш швидких змін, які вже назріли.
Андрій Куликов: Щодо кращої армії в світі або в Європі, Ґлен Ґрант пише таке: «Українська армія стає кращою кожного дня, але загалом вона не є серед найкращих в Європі через деякі критичні організаційні недоліки. Надання армії протитанкових ракет Javelin не змінить цих недоліків, а можливо навіть погіршить їх. Люди плутають дивовижну хоробрість і незначні тактичні успіхи з оперативними та стратегічними здатностями. Оперативна здатність — це спроможність доставляти сили будь-куди та вигравати битви. Україна досі не має такої можливості».
Чи не згущує фарби тут британський аналітик?
Сергій Згурець: Насправді, дещо згущує. Тому що минулого року проводилося декілька суттєвих навчань Збройних сил, які були відповіддю на навчання росіян «Захід 2017», де здійснювалося перекидання наших підрозділів на загрозливі напрямки, які знаходяться за межами донецького та луганського напрямку, на чому концентрує увагу Ґлен Ґрант. Тому питання блокування дій росіян з усіх дев’яти загрозливих напрямків відпрацьовуються. Так само відпрацьовуються і питання створення резервів, про які згадує полковник.
Але в будь-якому разі наші дії мають відбуваються більш швидше, зрозуміліше і агресивніше. Мене самого дратує, коли кожен день по телебаченню чую лише звістки про поранених або вбитих наших солдат, замість того, щоб чути, що наші війська знищили стільки-то ворогів. Така методика висвітлення процесу і саме ставлення до війни поставило все з ніг на голову. Ми так не можемо в такому пасивному режимі вести бойові дії.
Проведення агресивної військової політики було б на корись і суспільству, і збільшило б відповідальність і військових, і політиків
Андрій Куликов: З іншого боку, це змушує замислитися над тим, що, якщо немає таких повідомлень, то або немає знищених ворогів, або немає методів і способів перевірити подібну інформацію.
Сергій Згурець: Новина вчорашнього дня – наші військові зайняли територію і змогли просунутися вперед по території, яка була попередньо захоплена ворогом. Такі дії з українського боку відбуваються, і це перемоги, які мають бути значно помітнішими. Це як раз той елемент, який останні півроку проводить українська армія. Але це чомусь не набуває реального політичного пропагандистського підґрунтя у позитивному сенсі: повідомлення про обстріл з боку ворогів домінують над тим, що ми ведемо дії, які сприяють вивільненню наших територій від ворога.
Наталя Соколенко: Британський експерт зауважує, що з боку Збройних сил він вбачає занадто велику відданість Мінським домовленостям. І він говорить про те, що треба бути проактивними, контролювати територію, простір перед собою і вдень, і вночі, і негайно знищувати те озброєння бойовиків, яке заборонене Мінськими домовленостями.
Сергій Згурець: Тут я абсолютно підтримую такий підхід, я думаю, що проблема полягає в тому, що вони є заручниками політики. Адже наша політика скерована на підтримання спокійного духу Мінських домовленостей, які не передбачають агресивних дій з українського боку, що з точку зору суспільства не зовсім вірно. Проведення агресивної військової політики було б на корись і суспільству, і збільшило б відповідальність і військових, і політиків. Тому що пасивна позиція передбачає меншу відповідальність.
Наталя Соколенко: Також кадрове питання порушує британський експерт. «Для керування військами потрібно набирати найкращих командирів, ким би вони не були. Приберіть командирів бригад та батальйонів, які не мають бойового духу, або були причетні до неетичної чи кримінальної поведінки». Як це зауваження та інші тези Ґлена Ґранта можуть бути сприйняті тепер, вже після публічного розголосу цього листа, в теперішньому керівництві і нашим головнокомандувачем?
Сергій Згурець: Повторюся: тези, які висловлені, не є новими. Новим є те, що представник групи радників почав говорити про це публічно, що свідчить про те, що механізми донесення позитивних рекомендацій до міністра оборони та начальника Генштабу не спрацьовують. І тоді сам сенс військової допомоги з боку Заходу втрачається, тому що питання допомоги – це не питання Джавелінів, це перехід на нову систему мислення, яка збігається з західним підходом, на нові статути і методики ведення бойових дій, які сприятимуть більш ефективному веденню війни. Якщо цими базовими принципами нехтують, то одні заяви про те, що в нас гарна українська армія працювати не будуть, і будь-яка допомога не буде ефективною.