Розповідаючи про свій травматичний досвід, люди зцілюються — Юлія Коцур про інтерв’ю зі свідками Голодомору

У які області вирушатимуть? Де згодом можна буде послухати інтерв’ю? Розпитали заступницю директора Музею Голодомору Юлію Коцур.

Юлія Коцур: Ми продовжуємо нашу експедиційну діяльність. Цього разу вирішили поїхати у Херсонську, Миколаївську, Полтавську, Харківську, Запорізьку, Дніпропетровську, Донецьку, Луганську, Вінницьку і Хмельницьку області. Злочин геноциду тривалий час приховувався і заперечувався. Якщо говорити про Голокост, то Німеччина визнала свій злочин. Коли ж ми говоримо про Голодомор, то це тривалий час приховувалось, архіви спалювались і знищувались. Заборонялось фіксувати смерті. Ми маємо дуже мало інформації про реєстрацію смертей в книгах обліку, вони майже не збереглись  до нашого часу.

У нас є свідок, батько якого працював фельдшером. Його батько мав розпорядження: якщо людина помирала від голоду, не фіксувати це як смерть від голоду, а придумувати інші підстави. Коли ми аналізуємо архіви, то часто бачимо такий діагноз, як «ББО» або «безбілковий набряк». Як історики ми розуміємо, що це наслідки саме тривалого голодування, що ця людина померла саме від Голодомору. Відповідальні лікарі, яким забороняли фіксувати смерть від голоду, все ж таки розуміли, що правду про геноцид потрібно буде донести наступним поколінням. Вони давали такі позначки, як «безбілковий набряк». Наше завдання — встановити поіменно кожного українця та кожну українку, які стали жертвою злочину геноциду.

Ми збираємо інформацію, якої нема в архівах, актах реєстрації смертей. У нас є Єдиний реєстр жертв Голодомору, він налічує понад мільйон прізвищ, зібраних зі свідчень очевидців. Це дані з Національної книги пам’яті по різних областях та районах. Ми закликаємо всіх українців та українок, які мають інформацію про своїх родичів, якщо її немає в Єдиному реєстрі жертв Голодомору чи Національній книзі пам’яті, подавати цю інформацію до музею Голодомору. Наші науковці її опрацюють, перевірять і додадуть до Реєстру жертв Голодомору. Це можна зробити у нас на сайті або за телефоном – 044 254 4511. 

Інтерв’ю проводять наші музейні співробітники та співробітниці. Я так само їжджу в експедиції. Люди працюють не один рік. Вони розуміються на тому, як спілкуватись, налаштувати людей, заспокоїти у разі потреби. Люди охоче йдуть на контакт, розповідають, діляться своїми історіями. Кожна історія є для нас надзвичайно важливою, бо це неоціненне джерело про досвід виживання тієї чи іншої сім’ї. Це завжди важко і для самого респондента, і для нас як істориків. Але ми розуміємо, наскільки це важливо. Коли свідки розповідають про свій досвід виживання, травматичні сторінки життя, їм стає легше. Розповідаючи про свій травматичний досвід, люди зцілюються.

Наші дослідники та дослідниці працюють в архівах. Ми маємо дуже багато інформації про злочинців, виконавців геноциду. Інститут дослідження Голодомору безпосередньо займається дослідженням архівних документів різних гілок влади. Понад 2000 видань написані на тему Голодомору на основі архівних матеріалів. Ці документи є доказом злочину геноциду. Матеріали можна передивитись на наших електронних ресурсах, сайті Музею Голодомору, сайті Інституту дослідження Голодомору. Роботи ще дуже багато, працювати ще є над чим. До матеріалів в Росії доступ був дуже короткий час лише для певної частини істориків. Важко сказати, які документи там є, чи вони не знищені.

Повністю програму слухайте в аудіофайлі

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS