Саакашвілі і Порошенко: це виглядає як особиста справа президентів, що посварилися, — політичний оглядач

Гість ефіру — Леонід Швець, політичний оглядач.

Вчора, 7 листопада, Верховна Рада ухвалила в першому читанні проект виборчого кодексу, який передбачає пропорційну виборчу систему за відкритими списками. У той час під стінами Парламенту відбувався мітинг на підтримку так званої «великої політичної реформи».

Василь Шандро: Сьогоднішнє голосування і такий тиск, чи вважаєте ви, що люди під Радою, якоюсь мірою, впливають зараз на прийняття рішень у самій Верховній Раді?

Леонід Швець: Ставлення до прийнятого в першому читанні – таке, дуже суперечливе. По-перше, дійсно, 226 (голосів –ред.), при чому я не знаю як хто, а Борислав Береза сказав, що якби ви знали, як вони збиралися, і як його обговорювали… він сказав, що вони не мали його проголосувати, відбувся збій – БПП з НФ передали трошечки голосів, вони не мали його приймати. Я не знаю чи тут можна повністю довіряти Бориславу, але 226, з яких багато ще дали «Опоблок» – не треба казати, що це прийняла коаліція.

Тетяна Трощинська: Хоча такі коментарі були:  що це підтвердило, що коаліція є.

Леонід Швець: Все про коаліцію ми вже знаємо, я думаю, що тут новин вже не буде, добрих – точно, гірші ще можуть бути. З цього робимо висновок, який вже зробив багато хто – що з другим читанням можуть бути проблеми, але при тому всьому ми маємо розуміти, що ці люди, які тиснуть або не тиснуть кнопочки – на них тисне суспільне ставлення. Не обов’язково люди мають стояти під Верховною Радою, щось там кричати, бити, стукати, є інші способи тиску. Наприклад, я бачив, що сьогодні було багато інформації від руху «Чесно», які переконували, як погано мажоритарники беруть участь в роботі Верховної Ради. Це тиск? – тиск. Інформаційний тиск – нормальний тиск.

Робота політика не лише виробити якийсь законопроект, а переконати суспільство, і з суспільством разом переконати власних колег. Це робота політика повна – повний цикл. Безперечно, просуватися в цей бік цим законом – прогресивно. У той же час, ми маємо розуміти, що це лише маленька частинка політичної реформи, яку потребує країна. Тому що не існує досконалих виборчих законів. Будь-який закон має вади, так само як і має цей. У країні, де всі дуже шустрі – зможуть і з цього закону зробити… там знайдуть кому дати гроші, повірте. Тому треба це все перебудовувати, але це крок у вірний бік.

Василь Шандро: Дата випадкова, з огляду на історичний контекст?

Леонід Швець: Я, чесно кажучи, не дуже тут бачу, яким чином. Ця столітня подія – це теж була боротьба проти влади, якщо в цьому сенсі – то так. Ті вимоги – це накопичена ненависть до влади – безпорадної, неефективної, яка довела. Воно виплеснулося в такий вибух, від якого ще зараз хвилі йдуть.

Тетяна Трощинська: Ненависть, яка є в частини людей, вона якась більша, чи інша, якщо порівнювати з 2013 роком?

Леонід Швець: Вона гіркіша. Тому що всі знають, скільки за це заплачено, були певні очікування. У 2013 політика – це була гра. Зараз політика – це вже кров. Такий трохи інший рівень . І люди, які незадоволені, вони вже знають, що ця межа перейдена. Це значно небезпечніше.

Василь Шандро: Щодо самого лідера. Ми з вами рік тому зустрічалися у цій студії, 7 листопада, опубліковане інтерв’ю було вранці восьмого. «Добре, якщо з Саакашвілі виросте політик, якому нічого втрачати», – це майже дослівна цитата. Нагадаємо, минулого року це відставка, Одеська область, тема Саакашвілі тоді дуже активно проговорювалася, і ви, зокрема, говорили про те, що для України це добре, якщо “Саакашвілі стане українським політиком, якому нема чого втрачати, досвідчений, ображений. Будемо дивитися, як він ворушитиме це болото”. За цей рік вдалося розворушити це болото, чи це імітація боротьби?

Леонід Швець: Я думаю, що він намагається розворушити болото. 

Тетяна Трощинська: А нащо воно йому?

Леонід Швець: У нього немає іншого виходу. І це заслуга Банкової, яка в липні його позбавила громадянства, зробила його людиною без громадянства, і він має зараз переконувати всіх і самого себе, що я ще щось можу. Не кажучи вже про етичні моменти, я думаю, тут все зрозуміло. Ну не треба було таку людину, дійсно, з історичними дуже серйозними заслугами перед власною Батьківщиною, які заперечувати дуже важко – там все не так просто, дійсно суперечливо, але ті заслуги є, не треба було його принижувати. Це приниження. Я вже не кажу, що так не поводяться з українським громадянством – про це багато говорили. Чомусь Петро Олексійович, будучи сам ображений, став в таке положення, коли у Саакашвілі немає іншого виходу крім як намагатися щось збурити, інша справа, що ми бачимо, що у нього це не виходить. Він щиро хоче. Тут інші речі. Я не знаю, може грузинський політичний дискурс – інший, тому що коли ми слухаємо Саакашвілі – це не потрапляє на наші ноти, це інша політична музика. Може там воно спрацьовувало, а тут – ні. Може у нас інші регістри? Так може бути? Може, тому що ми бачимо, що він хоче, він уже перебрався в ту палатку, він там живе. Але все одно, поки що це виглядає як особиста справа двох політиків, двох президентів, які посварилися, поки що це не стало справою українського народу, і я не впевнений, що стане. З іншого боку, я не погоджуюсь з тими, хто каже, що у нього нічого не вийшло. Вибачте, весь час є реакція, що в тебе нічого не вийшло. Вибачте, я про жодного політика в Україні скільки не чую, що в нього щось не вийшло. Мабуть, таки щось вийшло. Якийсь плацдарм захоплений. При будь-якій нагоді, плацдарм є, є куди людям підтягуватися.

Василь Шандро: Вас не можна назвати прихильником політики чинного Президента. Але, зокрема, в цьому тексті “Недомайдан. Чому протест під Верховною Радою не став масовим“, не можна назвати вас і прихильником цієї історії, яка відбувається під Верховною Радою. Це означає, що золотої середини, третьої сили, альтернативи якоїсь немає? Наче б то є влада і є опозиція, але частину населення не задовольняє ні те, ні те, їм нема до того пристати. Багато ваших колег каже, що для частини електорату не створилася партія, потужна сила, за якою можна піти.

Леонід Швець: Про це і йдеться. Для більшості суспільства не існує тієї сили, того лідера, який би, може, їх думки виражав і так далі – не існує. Є якась гра, але це чужа гра. Є загальне побажання, щоб ці люди вже пішли і пустили нових, але знову ж – це неправильно, що значить пустили? Нові мають прийти і відсунути їх, але їх немає, і в цьому проблема. Тут не йдеться про вік, а про нову думку, нову ідею, нову емоцію. Чому не йдуть за Саакашвілі або за Соболєвим і так далі – вони не виробили тієї емоції, не викликали її. За політиками не йдуть, коли вони кажуть раціональні речі, а йдуть тоді, коли вони потрапляють в емоції.