«Громадське радіо»
Євген Павлюковський: В 1993 році в цей день, 15 січня, вийшла остання — 2137-ма — серія серіалу “Санта-Барбара”. Це один з найдовших серіалів у світі. І це стало приводом поговорити сьогодні про феномен телесеріалів. З нами в студії мистецтвознавець, критик Олег Вергеліс. Пане Олеже, зараз серіали стають більш інтелектуальними?
Олег Вергеліс: Звісно, градація, класифікація серіалів з того часу дуже змінилася. Якщо пригадати давні часи ще дотелевізійні, то мильна опера була у вигляді радіосеріалів. Це 32-й рік. Все це тримало людей дуже довгий час, рекламодавці давали свої товари, і ці опери стали “мильними”. Сьогодні, мені здається, телевізійна серіальна індустрія переживає дуже гарний час, тому що дає максимально цікавий різноманітний вибір для кожного: і інтелектуала, і домогосподарки, і для політика, і для дітей. Цей серіальний бізнес іноді перекриває якістю прокатне кіно.
Євген Павлюковський: Перша серія “Санта-Барбари” вийшла вийшла 30 липня 1984 року, а завершилася 15 січня 1993-го. Чи можна пояснити “живучість” цього серіалу? Після падіння Радянського союзу його почали транслювати у незалежній Україні, але не з початку, здається, зі 187 серії. В США він закінчився, а в нас почався.
Олег Вергеліс: Нинішні молоді люди, 20-річні, взагалі не знають, про що там йшлося, а сприймають “Санта-Барбару”, як емблему минулого. Це усталений вираз, як певний фразеологізм — щось довге, сімейне, “мильне”. Там чотири сім’ї: три багаті, одна бідна. І вони повсякчас переплітаються: зради, змови, конфлікти в бізнесі. І фантазії сценаристів вистачило на дев’ять років. А от у “Шерлока”, на жаль, фантазії не вистачило навіть на чотири сезони. Я бачив пиратську копію, прости боже, сьогодні вдень. Коли “Санта-Барбара” з’являлась в ефірі, всі дуже чекали цього, чергового повороту сюжету.
Любомир Ференс: Взагалі сама індустрія серіалів була популярна і довгограюча, тому що було багато домогосподарок в США, і вони мусили чимось займатися вдень. Але зараз, в принципі, аудиторія дуже сильно змінилася. Ми можемо пригадати старе “мило”: “Рабиня Ізаура”, “Дика Роза”, “Санта-Барбара” — це все типове “мило”. Це назви, які репрезентують й мають спогади мого дитинства.
Олег Вергеліс: Тому що у 90-ті дитинство було досить обмежене. Розпався Радянський Союз, продукту власного у колишніх республік було обмаль, і вони, мабуть, за якісь невеликі кошти придбали пакет цих серіалів. Пам’ятаю, трошки пізніше на “плюсах” була “Династія” (я захоплювався актрисою Джоан Колінз). І це увійшло в повсякденне життя. Коли вітчизняні телевізійники розбагатіли, виникла і наша серіальна індустрія. Дуже не бідна, як ви розумієте. Сьогодні актор серіалу багатший, ніж ви, в декілька разів. Може собі дозволити купити і заміську віллу, і дорогу машину. Не хочу казати цифри, але він оцінює себе за певну знімальну зміну вище, ніж учителька середніх класів заробляє за місяць.