Що спільного у «плана Маршалла» та 1 мільярду доларів для України від МФВ?

Президент України Петро Порошенко раніше, за результатами робочої поїздки на Мальту, де відбувся Конгрес Європейської народної партії, повідомив, що наступного тижня на рахунки України має надійти 600 мільйонів євро макрофінансової допомоги від Європейського союзу та 1 млрд доларів від МВФ. В гостях студії Громадської хвилі старший економіст та член Наглядової Ради «CASE Україна» Володимир Дубровський.

Любомир Ференс: Президент називає оцю довгострокову допомогу «планом Маршалла». Пане Володимире, поясніть нашим радіослухачам, яка різниця між макрофінансовою допомогою від Європейського союзу та МФВ і що таке був «план Маршалла» після Другої світової війни.

Володимир Дубровський: Світ змінився докорінно з тих часів, тому воно не може бути навіть схоже одне на одне, тому що і Україна в іншій ситуації, і з’явилася така річ, як світові фінансові ринки, яких не було, коли впроваджувався той «план Маршалла», і надання такої допомоги від ЄС і кредитів від МВФ — це різні речі. Це зовсім з іншої сфери. Воно не має на меті якихось політичних цілей, які ставилися свого часу перед «планом Маршалла». Метою у випадку МВФ є статутні задачі: підтримка макроекономічної стабільності в тих країнах, з якими він працює і ця підтримка надається матеріально і технічно, тобто МВФ водночас надає кредити і перевіряє політику цих країн на її відповідність тим критеріям, які дозволяють говорити про те, що це є відповідальна політика, що вона не призведе до дестабілізації, що ця країна є платоспроможною і відповідно, коли він такий висновок робить, то інші кредитори цим теж користуються і в даному випадку ЄС надає макрофінансову допомогу для того, щоби країна трохи краще себе почувала, але чому вживаються такі слова, як «план Маршалла», тому що свого часу це був дійсно дуже успішний план, коли і Сполучені Штати, і країни західної Європи від нього виграли, — це вважається вдалим прикладом тих часів.

Любомир Ференс: Нагадаємо про суму: за теперішнім курсом, тоді було виділено, 48-го року, 125 млрд доларів країнам західної Європи. Вони їх повертали?

Володимир Дубровський: Вони їх повертали в різних формах, але дійсно, кредитування на те, щоб країна відродилася, є загалом непоганою ідеєю, але далі починаються деталі. Ці деталі тут якраз і є найважливішими. Аби уряд робив далі ті реформи, які дозволять країні розвиватися самостійно, сталим шляхом, віддавати ці борги, і робити своїх громадян більш і більш заможними, як це сталося в західній Європі, цей уряд повинен мати стимули і повинен мати ресурси. Ніхто не говорить про те, що ресурси насправді в Україні виступають як замінник реформ. Загальний принцип є такий, що реформи відбуваються як відповідь на фінансову або фіскальну кризу, тобто, коли в уряду немає грошей, коли в країні є загроза, тоді уряд починає щось робити.

Любомир Ференс: Пане Володимире, із 48-го по 52-ий рік «план Маршалла» був основою всієї європейської політики і сприяв продовженню реалізації цілей, закладених у так звані «доктрини Трумана», — це була концептуальна практична підготовка до зміцнення плану і створення НАТО. Захід, надаючи цю допомогу, переслідує все таки розвиток демократичних цінностей в державі, чи все таки він надає допомогу, щоб Україна знову не опинилася під впливом Російської Федерації?
 

Володимир Дубровський: На той момент війна була фактом. І нікому на Заході не треба було доводити, що Сталін є злом, що Радянський Союз є імперією зла і зараз ситуація, нажаль, відрізняється тим, що от ми добре розуміємо, хто такий є Путін і що таке є кремлівський режим, але на Заході таке розуміння далеко не настільки однозначне і Захід вже не такий «зубастий» як він був 70 років тому, тому я думаю, що такої чіткої ідеї про те, щоби Україну залучити до Заходу, дати їй можливість вступити до НАТО, Європейського Союзу і відірватися від Росії немає, а з іншого боку, і з українського боку теж немає такої єдності. Тобто якщо говорити про країни західної Європи, на які був спрямований план Маршала, тільки Німеччина була певною мірою сумнівною. Всі решта країн вже мали довгу історію демократичного розвитку, вільного ринку, вони були країнами, які були країнами Заходу. Та чиє Україна такою західною країною? На жаль, ні.

Євген Павлюковський: І тут ми знову говоримо про ментальність і саме бачення цього суспільного розвитку.

Володимир Дубровський: Так, і Захід не може нав’язувати Україні, що вона має стати західною країною. Ми маємо самі усвідомити, що наприклад ми не хочемо, щоб держава контролювала нас, ми хочемо, щоб держава нас обслуговувала. Оце є західний підхід. Російський підхід — держава має нас контролювати і забезпечувати всім, і ми їй це дозволяємо. Тобто, якщо б в нас був консенсус суспільний з цього питання, а також з того, що економіка має розвиватися від підприємництва насамперед, тоді мабуть було б менше сумнівів.