26 вересня 1960 року відбулись перші теледебати між кандидатами в президенти США Ніксоном та Кеннеді. В річницю цієї події на «Громадській хвилі» відбулась дискусія про ставлення до телевізійних дебатів медійників, кандидатів на виборчі посади та виборців. На думку представника Інституту Медіа Права, можливість телевізійних та радіо-дебатів, котру надає національне виборче законодавство, перетвориться на реально дієву норму лише після заборони політичної реклами на теле- і радіоканалах.
Лариса Денисенко: У нас сьогодні політики звикли не дебатувати на телебаченні, а просто приходити до студії, проплачуючи чи не проплачуючи свою участь і перетворюючи будь-яку розмову в набір гасел. З точки зору практики, закону – яка у нас ситуація з цим?
Галина Чижик: Якими б не були дебати, але це все одно краще, ніж політична реклама, яка у нас зараз є на телебаченні. І політики на центральному рівні таки набралися досвіду брати участь у подібних дебатах, вони їх не бояться, вони досить добре навчились маніпулювати свідомістю своїх глядачів. Але, насправді, дебати – це те, чого дуже бракує глядачу на місцях, і це те, що якраз дуже потрібно під час цієї виборчої кампанії. І цей Закон про місцеві вибори, який ухвалили цього літа, він власне і передбачає, що телеорганізації можуть створювати програми у формі дебатів, дискусій, і запрошувати таких кандидатів. Але проблема у тому, що кандидати на місцях досить не охоче йдуть на таку форму політичної агітації.
Наталя Соколенко: Чи відомо Вам, десь на місцях все ж готуються такі телевізійні дебати між кандидатами в мери чи кандидатами в депутати?
Галина Чижик: Я знаю, що досить великий попит є у громадськості на такі дебати. Люди хочуть прийти і побачити, як кандидати відповідають на досить часто незручні питання. За цим законом (про місцеві вибори), який ухвалили, кандидати в мери не зобов’язані подавати навіть передвиборних програм. Вони взагалі йдуть на вибори лише з цими передвиборними роликами та заручившись підтримкою якихось політичних сил. Це дуже ускладнює вибір для громадян.