«Громадське радіо»
Тетяна Трощинська: Як ви осмислили свою роботу у цій системі і як вам перехід із приватного сектора у державний?
Ольга Трофімцева: У державному секторі є певні особливості, які виглядають не зовсім ефективними. Хочеться, щоб робота виконувалась швидше і був краще налагоджений зв’язок між підрозділами.
За два місяці роботи вдалося налагодити контакт з бізнесом — цей контакт у мене вже був, але тепер я виступаю у новій ролі.
Тетяна Трощинська: Чи задоволені ви збільшенням квот, оголошеним недавно Єврокомісією?
Ольга Трофімцева: Це не моє досягнення, тому що роботу почала ще попередня команда. Те, що ми отримали перші результати вже восени, є досить нетиповим для Єврокомісії, тому що вони зазвичай довго розглядають такі питання і були досить закритими до цієї теми.
Основним здобутком є не ті тонни, які вони нам дали, а сам процес перемовин, у які вони вступили.
Тетяна Трощинська: Часто складається враження, що інтереси українських експортерів слабше представлені у цих переговорах. Нам справді надають квоти на експорт тих продуктів, які ми готові експортувати?
Ольга Трофімцева: У квотах, які нам надали на сьогодні — перероблені томати і соки, і нехай квоти невеликі, але це позитивний приклад, тому що це додаткова вартість, яку ми створюємо в Україні.
Звичайно, список продуктів, на які ми хотіли отримати квоти, був більший. Але це постійний процес, який триватиме ще роками.
Щодо представлення інтересів експортерів — ми вчимося. В ЄС, США чи будь-якій розвиненій країні просування експорту — це речі, які давно пропрацьовані, в яких в одній зв’язці працюють усі установи. У нас це тільки починається.
У нас добре розвиваються профільні асоціації, поступово прокидаються виробники. Часто представництво наших експортерів залежить від ініціативи бізнесу — це вирішує не міністерство, а самі виробники мають хотіти щось продавати на той чи інший ринок, тоді ми будемо боротися за це.
Це стосується не тільки квот ЄС. У нас була зустріч із заступником міністра закордонних справ Ірану — Іран також великий і цікавий для нас ринок. Там великі шанси для наших насіннєвих компаній, молочників, але має бути зацікавленість від виробників.
Тетяна Трощинська: Що варто знати малим і середнім виробникам, аби вийти на ринки ЄС?
Ольга Трофімцева: У нашому ланцюгу ще відсутня ланка, на якій ми можемо зводити наших продавців і європейських покупців.
Насамперед виробник повинен знайти покупця. Це можна зробити напряму або звернутися до центру підтримки експорту до ЄС, який надає допомогу через веб-сайт чи по телефону.
У рамках цього проекту був виданий практичний довідник для агроекспортера до ЄС, у якому можна подивитися елементарні речі — чи підлягає товар під квоту, які є нетарифні бар’єри для продукту.
Коли ви знаходите покупця, він зазвичай володіє усією необхідною інформацією щодо того, що вам потрібно зробити. Можливо, вам будуть потрібні інші чи не всі сертифікати. Головними у торгівлі з європейцями є вимоги імпортера.
Європейці нарікають, що українські постачальники є дуже необов’язковими. Нашим виробникам потрібно дбати про свою репутацію, тому що це вартість його компанії. У нас поки що немає розуміння цього поняття, але, сподіваюся, воно з’явиться найближчим часом.
Тетяна Трощинська: Це міф, що наш споживач менш уважний до того, що він їсть, ніж європейський?
Ольга Трофімцева: Це частково відповідає дійсності. Є абсолютно об’єктивна соціальна складова: місячний дохід змушує людину думати, як нагодувати дитину, а не що вона купує.
З іншого боку, це проблема освіченості. В Україні, як і в Європі, люди в основному високоосвічені, мають інформацію і добре вміють її обробляти. Тому все більше українців, особливо молодих, звертають увагу на те, що вони їдять.
Тетяна Трощинська: Чи завжди вихід на європейські ринки для виробника пов’язаний із вкладенням у виробництво додаткових коштів?
Ольга Трофімцева: Залежить від того, що це за виробництво. Зазвичай так. Але виробники модернізують своє виробництво не тільки для експорту, але й для себе, що збільшує їх конкурентоспроможність на інших ринках.
Якщо це вироблення сировини, у це потрібно вкладати менше грошей, якщо переробка — це буде більш затратна справа, але вона того варта.
Тетяна Трощинська: Нещодавно ви оприлюднили топ-5 країн-імпортерів української агропродукції в ЄС — це Іспанія, Нідерланди, Італія, Польща і Німеччина.
Чому саме ці країни і чи варто звертати увагу на інші країни?
Ольга Трофімцева: Для цього є об’єктивна причина: Нідерланди й Іспанія — це просто морські ворота. Якщо продукти заходять в ці країни, це не означає, що вони там залишаються.
Для Німеччини ми цікаві тим, що наші продукти відносно недорогі. Цих трохи більше 200 компаній, які мають право постачити продукти до ЄС, відповідають стандартам європейської якості. Це для них є ключовими моментами.
Нам потрібно працювати над розширенням ринку збуту. Навіть те, що постачається зараз, не лейбується «made in Ukraine».
Тетяна Трощинська: Із цих 200 компаній більшість працює і на внутрішній ринок. Якість продукції для внутрішнього ринку така ж, як і та, що для зовнішнього ринку?
Ольга Трофімцева: Зазвичай так. Це ще один із несправедливих міфів щодо наших виробників-експортерів до ЄС. Це одна і та ж продукція, але по-іншому маркована для ЄС. Це було б навіть важко зробити технологічно.