«Школа не є безпечним простором, вона віддзеркалює суспільство», — Горбачов

Лариса Денисенко: У київській школі школярі-кияни і школярі-переселенці побилися, коли збирались на виставку, присвячену Майдані. Як можна уникнути таких ситуацій?

Сергій Горбачов: Проблема могла виникнути не тільки там, де є люди, які приїхали зі східних областей. Не всі кияни стояли по одну сторону. Є діти, чиї батьки працюють у правоохоронних органах чи попали під люстрацію, і зрозуміло, що вони не будуть підтримувати зміни у країні. Діти відбивають те, що відбувається у родині, транслюють політичні переконання батьків. Перше, що потрібно робити — відверто говорити про те, що відбувалось. Ті, що стояли проти нас, також мали свою правоту. Вони стояли не тільки тому, що це наказ. Дегуманізація супротивника є частиною пропаганди, яка наявна з обох боків.

Ірина Славінська: Ситуація ускладнюється тим, що в країні війна, і сторін набагато більше, ніж «Беркут» і Небесна Сотня. Якщо говорити про тематичні уроки історії, присвячені теперішнім подіям, як вони мають проходити?

Сергій Горбачов: Ми сьогодні зібрали школярів, і коли я починав цей захід, я сказав, що є загальна декларація прав людини, яка каже, що людина має права, свободи, вільний вибір і поважати закон. Але в преамбулі є пункт, що людина і народ має право на повстання, якщо влада грубо порушує ці права. Тому два роки тому ми піднялися на спротив, який два місяці був мирний — до перших смертей. А потім, після вбивств, люди піднялись на реальну боротьбу. Я ще два роки тому зробив карту, на якій позначив, звідки люди, які загинули під час протистоянь з обох боків. Я вважаю, що ми маємо пам’ятати всіх.

Ірина Славінська: Школа може стати безпечним простором?

Сергій Горбачов: Школа не є таким простором, бо вона віддзеркалює суспільство. А воно розбурхане, розділене, рівень недовіри зашкалює. У цієї недовіри багато підстав, але коли вона така тотальна, дуже важко зрозуміти, що життя набагато складніше, і не буває чіткого поділу на воїнів світла і Мордор. Теоретично школа може стати таким осередком, але для цього потрібно, щоб дорослі перестали транслювати ворожість.

Лариса Денисенко: Ви підтримуєте ідею жалоби у ці дні? Без героїзації сторін, із посиланням на міжнародні документи і поясненням того, що сталось.

Сергій Горбачов: Це доволі складно. Нація не може жити без героїзації міфів. Зараз у нас є міф — у сенсі символу, історії — про Майдан. Це так само, як міф про козацтво, українську націю з одного боку і міф про «духовні скрепи» з іншого. Ці міфи базуються на об’єктивній основі, і нам потрібно враховувати це, пояснюючи дітям. Їм потрібно пояснювати, чому це виникло. Найвища цінність — людське життя. І в хлопців з боку Майдану, і в хлопців з боку «Беркуту» є родина, близькі люди. Не можна політичні суперечності ставити вище за людське життя. Ми були вимушені зробити це, тому що нас не хотіли чути, і виникло насильство. Мій месидж до дітей був: ніколи знову не допустіть, щоб насильство стало вище людського життя.

Лариса Денисенко: Діти ставили вам запитання?

Сергій Горбачов: Діти поставили мені два запитання: чому так вийшло і чи можуть вони не ходити на цей захід. Чому так сталось, я їм пояснив приблизно так, як зараз, а на питання, чи можна не ходити, відповів, що це їх вибір. Діти можуть не ходити не тому, що їх батьки мають протилежну політичну позицію, а тому, що вони намагаються уникнути травматичних ситуацій.

Ірина Славінська: Ви думали про те, як не перетворили це на офіційну «об’язаловку»?

Сергій Горбачов: Можна оцінити, чи не стало це офіційною «об’язаловкою», спостерігаючи за реакцією дітей. Іноді діти сидять, відверто нудьгуючи. Сьогодні вони нас почули. Звичайно, не всі, але до більшості це було близьке, вони нас уважно слухали.