Радіосвобода, Андрій Баштовий
Гостя — журналістка, поетка, перекладачка, докторка філософії, очільниця «Східно-Європейського інституту розвитку» і Центру Рабіндраната Тагора, історикиня-міжнародниця Мрідула Ґош.
Мрідула Ґош: Я не є перекладачем, який перекладає замовлення. Я роблю їх для душі. Для збереження моєї мови, щоб я не втратила здатність поетично мислити.
Можна довго сперечатися, чи можна так робити, чи ні, але я вивчила мову саме завдяки віршам. Багато слів я інтуїтивно впізнавала, навіть без словника.
Чому саме «Лісова пісня»? Я побачила спочатку цукерку з такою назвою російською мовою. Потім я бачила балет. Потім взяла читати, і книга мені навіть більше сподобалася, ніж будь-яка екранізація. Я відчувала щось таке дуже рідне. Я поринула в українську демонологію, щоб знати, що таке мавка, що таке русалка. Бо ці знання дають мені адекватно оцінити, як цих всіх персонажів втілити.
Є етнографічна схожість. Я чомусь не розуміла, чому це мені все рідне, чому я це все вже чула. Потім істина відкрилася сама. «Лісову пісню» Леся писала після того, як вона писала Ріґведи (стародавня збірка релігійних гімнів, написаних ведичним санскритом — ред.). Їх вона читала французькою і німецькою мовами. Є її листування із Драгомановим про це.
Це є серйозне джерело перемоги духовного над тілесним. Це є меседж Ріґведи, який втілено в цьому творі. Мало хто про це знає, багато досліджувала цю тему Олена Огнєва, відома сходознавиця. Вона написала про те, що на рівні етносу відчувається великий зміст індійського духовного джерела Ріґведи.
Про стереотипне сприйняття Індії
Спрощення має бути, і буде, ми цього не зупинимо. Поки не буде цього занурення у глибокі речі, коли ми дізнаємося про них. Зараз дуже багато можливостей: інтернет, соцмережі. В Україні є дуже багато груп, які танцюють індійські танці, і навіть ніколи не були в Індії. Є тут дуже багато вчителів йоги — ну йога це взагалі вже індустрія. У тій же Академії наук і в Інституті філософії регулярно проводяться семінари з філософії. Є люди, які їдуть до Індії, і пишуть про це у Facebook. Тому такими маленькими клаптиками ми шиємо таке велике полотно.
Стереотипи є, бо їх створюємо ми самі.
Про схожість індійської та української культур
Є багато забобонів, які нас об’єднують. Наприклад, у вас (українців), коли людина вже попрощалася, гукати назад не можна (накличеш біду), в нас те ж саме. Піти і побачити пусте відро по дорозі — не можна, воно має бути повне, це теж в нас є. Багато таких прикмет, прислів’їв, які можна перекласти на наш еквівалент. В інших мовах теж є. Я шукаю спільне і об’єднуюче. Я волію не дуже дивитися на розбіжності.
Є дуже схожі мелодії народних пісень.
Довідка: Мрідула Ґош вільно володіє українською, російською, англійською, французькою мовами й мовою гінді; перекладає зі польської, болгарської, словацької та білоруської мов; рідна мова — бенґалі. Громадянка Індії. Живе в Києві. Правозахисниця, політологиня, історикиня-міжнародниця, поетка, перекладачка, журналістка. Очолює Східноєвропейський інститут розвитку, який здійснює проєкти у галузі прав людини. Авторка першого перекладу творів української літератури мовою бенгалі. У 2011 році була видана антологія «Україна альпона — Український візерунок», до якої увійшли твори 28 українських поетів від давніх часів до сучасності. 2012 року вийшов друком переклад драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня». Мрідула Гош володіє багатьма мовами, мистецтвом індійського класичного танцю і театру, є постановницею-хореографинею і режисеркою. Ініціаторка створення Центру Таґора в Україні та численних мистецьких проєктів.
Повністю програму слухайте в аудіофайлі
Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.
Встановлюйте додатки Громадського радіо:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS