Фото із сайту ООН
Кирило Лукеренко: Які ваші особисті враження від Антоніу Ґутерреша?
Богдан Нагайло: Він порядна, тепла, харизматична людина, любить бути серед людей — це не кабінетний клерк, не чиновник, який керує через інших. Любить публічно виступати.
Ґутерреш прийшов до нас у 2005 році. Всі говорили, що тиском знизу — внутрішньої профспілки і вирішальним жіночим голосом — скинули колишнього прем’єр-міністра Голландії, а на його місце прийшов екс-прем’єр-міністр Португалії Антоніу Ґутерреш.
Кирило Лукеренко: Чи до кінця прозорі витоки його біографії як політика?
Богдан Нагайло: Щоб добитися такого рівня, потрібно бути не тільки розумним і здібним, але й хитрим — знати, коли промовчати і як пристосуватися. В ООН треба бути дуже дипломатичним політиком. І він є таким, хоча іноді міг дуже відверто висловитися про справи і в організації, і назовні.
Але це науковець, інженер, викладач із знаної португальської родини, який став революціонером — він увійшов у соціалістичну партію, коли готувалася революція, яка скинула фашистський режим, так що він був відданий справі покращення долі свого народу.
Він не зашорений догмами соціаліст — я знаю, як він ставиться до комуністичних лідерів. І хоча він соціаліст і революціонер, він ортодоксальний католик. Коли він подавався на посаду в ООН, то у біографії признався, що є членом Opus Dei — це неабияка католицька організація. Як він поєднав супер-католика і супер-соціаліста — це він міг зробити.
Кирило Лукеренко: Яке його ставлення до Радянського Союзу і радянської ідеології?
Богдан Нагайло: Він прагматик і реаліст, і думаю, правильно оцінює історію. Він як молодий чоловік бачив соціалістичну партію як єдиний варіант, щоб скинути диктатуру. А потім це стала лагідна, євро-соціалістична партія.
Він активно брав участь у переговорах Європи з країнами Північної Африки, так що дуже добре знав ситуацію і розумів, що вони будуть джерелом біженців у випадку нестабільності.
Кирило Лукеренко: Ґутерреш присвятив 10 років життя роботі Верховним Комісаром ООН у справах біженців. Про що це говорить?
Богдан Нагайло: З однієї точки зору, про відданість своїй справі, з іншої — після позиції прем’єр-міністра він шукав для себе якусь міжнародну роль. Це нелегка, не дуже популярна роль, але думаю, він дуже добре справився.
На той час в організації була деморалізація і було дуже важко з грошима.
Кирило Лукеренко: Те, що ООН очолить виходець із комісаріату біженців, означає, що ООН готується до ще більшої хвилі біженців?
Богдан Нагайло: Не думаю, що це треба так трактувати. Потрібно тверезо подивитися на список кандидатів і тих, хто їх підтримував. Це плюс, що він добре розуміє цю проблематику, має певну позицію, зв’язки і репутацію.
Не всі будуть задоволені його обранням. Я був здивований, що він пройшов, думав, що його заблокують. Буде цікаво побачити, кого він візьме як заступника.
Він, знаючи, що я спеціаліст від Східної Європи, він мене призначив своїм представником до Анголи. Він знав, що я не знаю португальської мови, але сказав, що це дуже складна країна, і він мені довіряє. Це була велика честь для мене, я 4 роки очолював там програму по репатріації біженців після довгої громадянської війни.
А в 2007 р. мене обрали до внутрішньої профспілки. Нас було 10 чи 12, ми мусили постійно торгуватися з менеджментом. Майже щотижня я зустрічався з Ґутеррешем, щоб обговорювати дуже делікатні проблеми, пов’язані з платнею, пенсіями, скороченнями. У нас був взаємний здоровий респект.
Кирило Лукеренко: Цей період, в який Ґутерреш обіймає посаду в ООН, не буде для нього сізіфовою працею?
Богдан Нагайло: Очевидно. Але ООН — це клуб членів, і він спроможний зробити тільки те, що йому дозволять ті члени. А генсек мав би бути добрим менеджером і прислуховуватися до своїх членів. Але він має певні ресурси, якими має користуватися, щоб сприяти справам, що допомагають миру, закінчують конфлікти тощо.
Кирило Лукеренко: Чи може ООН зайняти більш конструктивну чи рішучу позицію у врегулюванні конфлікту на Сході України з приходом нового Генсека?
Богдан Нагайло: Не думаю. З одного боку, позитивно, що цей чоловік очолював УВКБ, коли цей конфлікт відбувався і ООН була змушена реагувати на це у гуманітарній сфері, звертати увагу на порушення прав людини. Він обізнаний у цьому питанні і чутливий.
Що він може зробити — це інша справа. Ми не знаємо, яким коштом він став генсеком, яка данина була віддана, щоб на його кандидатуру не наклали вето.
Між Росією і Заходом є таке страшне загострення, що німці говорять про накладення нових санкцій по відношенню до поведінки Росії у Сирії. І тут він або буде старатися мирити дві сторони, або зрозуміє, що ООН, яка була досі, не може бути ефективна навіть на папері.
На його плечі впадуть усі ці виклики. Як посприяти, щоб Рада Безпеки стала не світовим посміховиськом, а могла мати якісь результати?
Кирило Лукеренко: Чи має генсек достатньо повноважень, щоб реформувати ООН зусиллями ООН, а не країн-членів?
Богдан Нагайло: Ні. Він може покладатися на децизи, які були зроблені протягом 10-20 останніх років, про реформу ООН, і закликати держави дотримуватися цих зобов’язань. Але ініціювати щось — навіть на те, щоб зібрати конференцію, потрібно кілька років.
Кирило Лукеренко: Чи є в міжнародній політиці впливові сили, які зацікавлені у тому, щоб ООН припинила свою діяльність?
Богдан Нагайло: Декому ООН підходить, декому ні, для багатьох вона є, бо немає нічого кращого. Пересічні американці думають, що ООН непотрібна. Але керівні кола вважають, що попри усі недоліки, потрібно підтримувати цю інституцію.
Проблема у тому, що ООН не творить політику, а реагує на неї. Коли нищать країни з повітря, а тоді просять: а тепер рятуйте душі тих, які залишилися, і постарайтеся зробити так, щоб ця кровотеча людей не дійшла до наших країн.
Найбільшим досягненням Ґутерреша було те, що він зумів зібрати достатньо грошей і значно збільшив бюджет організації, коли люди вже втомилися від тієї проблематики.