Громадське радіо
Говоримо про “Колискові для Олекси”, проект «Я з іншої планети земля» та слухаємо колискову у виконанні Соломії Чубай та Сашка Главацького.
Соломія Чубай: Криза в Олекси настала вже в два роки. Ми не знали, що з ним робити, у нього була дуже сильна істерика вдома. Це якраз трапилось на Великдень. Йому зараз вже дев’ять років, він ходить у третій клас. «Колискові для Олекси» – це історія успіху. Практично це є інклюзія – дитина з аутизмом, яка вчиться в звичайній школі та чудово справляється.
Але в два з половиною роки він дуже сильно кричав, це тривало біля трьох годин, а я не знала, як його заспокоїти. Я давала йому іграшки – він відштовхував. Він не давав себе обіймати. Це було досить складно.
Я просто вдихнула і так собі попросила, щоб мені допомогли, звернулася до Бога і просто заспівала колискову моєї бабці (співає – ред.). Олекса стишився і сказав: «Мамо, пай сє». Практично вже таких істерик не було, я співала колискові в певній послідовності.
Коли Олекса пішов у перший клас, то мами в школі прочитали, що в Олекси аутизм – я давала дуже багато інтерв’ю. Вони подумали, що це заразно, страшно, він агресивний і почали збирати підписи про виключення Олекси зі школи. Я вирішила цим проектом і альбомом «Колискові для Олекси» показати, що люди з аутизмом є ось такі, не треба їх боятися – треба підтримувати їх, підтримувати сім’ї.
Дмитро Тузов: Як зараз складаються стосунки Олекси в школі, адже починалось все не дуже приємно?
Соломія Чубай: Так, були проблеми, оскільки Олекса не розуміє мови тіла, емоцій і певних речей. Але ми його вчимо, він вже розуміє і каже так: «Ти мене хотів образити чи ти просто пожартував? Ти мені краще скажи». Якщо йому кажуть, що пожартували, то він сміється, як такий робот (показує – ред.). Він навчений, я кажу, що дітей з аутизмом можна навчити – тільки не вважайте їх психічно хворими, тому що це не є нормально.
Зараз він якось до нас прийшов і каже: «Батьки, дайте мені 350 гривень – я записався на карате». Зараз він зайняв четверте місце по карате на чемпіонаті Львова, випрошує в тата поїхати в табір по карате.
Зараз все гаразд. Він має багато друзів, дуже гарно вчиться, ходить на робототехніку і складає роботів, ходить на шахи. Ненавидить англійську і вчить японську.
Дмитро Тузов: Як вам вдалося подолати цей бар’єр, коли ви пішли до школи, довелося спілкуватися з батьками? Ви їм щось пояснювали?
Соломія Чубай: Я нічого не пояснювала. Я підійшла влітку до вчительки перед тим, як він мав іти в цей клас, запитала її (це був практично тест), чи піде вона до нашого психолога на поведінкову терапію. Вона погодилася, пішла з нами. Її навчили, як комунікувати з Олексою, вона дуже багато прочитала про синдром Аспергера, про аутизм. У них прекрасні стосунки. Вчителька прекрасна, клас дуже дружній. Вона зуміла дуже акуратно переконати батьків. Зараз вже третій клас і, слава Богу, ми прекрасно спілкуємось. З людьми потрібно говорити.
Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі.