Щоб убезпечити себе від фейкової інформації, потрібно знати, де знаходиться перевірена інформація і хто може бути її джерелом. Це відповідальність МОЗ та ВООЗ. Вони мають зараз генерувати інформацію, яка має бути вичерпною для населення. Ця інформація має містити алгоритми дій: що робити, щоб убезпечити себе від зараження та що робити, коли загрози минути не вдалося.
Страх — це нормальна реакція, його не треба усувати, його треба контролювати, щоб він не переростав у панічні настрої. А зараз є вагомою загроза того, що ситуація виллється у паніку, тому маємо вживати профілактичних дій, щоб її не було. Тому що паніка – це реакція на загрозу, що спричиняє форми поведінки, які не сприяють уникненню цієї загрози. Тобто коли ми панікуємо, ми наражаємося на ще більшу небезпеку. І це вже контролювати зовсім ніяк не можна. Якщо страх ми ще можемо якось приборкати, то паніку вже ні. Сьогодні ми ще контролюємо цю межу – переходу від страху до паніки.
Основна загроза полягає не в самому вірусі, а в тому, що цей вірус спричиняє непропорційно сильний страх. Це закономірно, тому що будь-яка нова загроза, будь-яка нова інфекція завжди спричиняє сильний страх. Саме страх і є тим фактором, який може паралізувати економіку, може викликати якісь соціальні негативні ефекти: ксенофобію, теорії змови, спалах конспірологічних теорій про те, що це євреї розробили вірус в лабораторіях, щоб занапастити людство.
Є таке поняття в психології, як помилка доступності. Зараз це те, що з нами відбувається. Ми є заручниками цієї помилки доступності. Що я маю на увазі? Зараз ми читаємо новини й бачимо: статистика захворюваності на коронавірус така, статистика смертності така. І у нас складається враження, що люди помирають виключно через інфекцію коронавірусу. А якщо ми подивимося на картину в цілому, то побачимо, що ці смертельні випадки є несподіваними, зайвими в загальній статистці смертності. Люди як помирали, так і помирають, часто від дуже небезпечних речей, яких ми теж маємо уникати у звичайному житті. Проте вони стали для нас буденністю, і ми вже не оплакуємо їх так голосно, як смерті від коронавірусу. І в цьому є помилка доступності. Тобто загроза дійсно є, вона нова, але через те, що вона нова і привертає багато уваги, вона спричиняє сильну непропорційну реакцію. Нам здається, що загроз вже надто сильна.
Ми зараз маємо більше часу для речей, на які нам не вистачає часу у звичайному житті. Ми можемо читати, гуляти на природі, можемо спілкуватися з дітьми, на яких нам завжди не вистачає часу. Це час для того, щоб подивитися на своє життя іншими очима, побачити якісь приховані скарби, яких ми раніше не бачили. Це можливість переосмислити ту рутину, в якій ми зазвичай живемо.
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.