Судді не завжди винні: до них часто потрапляють погано підготовлені справи, — Лесько

Гостем студії є Станіслав Батрин, представник громадської організації «Відкрита Україна», в рамках якої розвивається проект «Відкритий суд». Також у «Громадській хвилі» гостює Алла Лесько — секретар дисциплінарної секції Вищої ради юстиції, суддя Вищого спеціалізованого суду України.

Любомир Ференс: Поговоримо про рівень довіри до суду. Наскільки українське суспільство довіряє суддям?

Станіслав Батрин: Як ми знаємо, за останні три роки у суспільства зросли очікування від суддівської гілки влади. Ми сконцентрували своє опитування на тих особах, які беруть чи брали участь у судових процесах. Було 90 пунктів опитування в межах всієї України. Судді, прокурори в цьому участі не брали. Вперше в Україні респонденти такого опитування погодилися відкрити своє ім’я. Зібрано близько 4000 анкет, що продемонстрували таке. В категорії абсолютної довіри нарахували 559 осіб, в категорії «більше довіряю, ніж не довіряю» — 895, більше не довіряють 1239 осіб і остання група «повної недовіри» нараховує 1257 респондентів.

На основі цього виділили зони довіри та недовіри. Отже, зона довіри складає 37%, зона недовіри — 63%. Що приємно у цій ситуації, що після оголошення результатів у Палаці правосуддя, представники Вищого суддівського корпусу визнали, що така статистика невтішна. Вони також визнали, що суд цей діалог має починати із себе. Це дуже важливо, що суддівська гілка влади визнає наявність проблеми.

Дмитро Тузов: Пані Алло, як ви вважаєте, чому такий високий рівень недовіри?

Алла Лесько: Не зовсім вірно казати, що тільки на третьому році після революції ми визнали, що є проблема. Судова система відкривається, намагається співпрацювати з різними громадськими організаціями. Але ми визнавали і розуміли це із самого початку

Вищий спеціалізований суд України ще в грудні 2014 року провів своє дослідження. Ми вивчали не тільки показник рівня недовіри, але і її причини. Рівень довіри до суду тоді сягав 40%. Організації роботи суду довіряли на понад 80%, всі інші аспекти суду, крім загальної оцінки, були вищими за 40%. Ми зараз говоримо про середньостатистичну цифру. Мені ж здається, що кориснішим для судової системи було б дослідити рівень довіри до кожного конкретного суду, віднайти конкретні причини і працювати із ними.

Любомир Ференс: А чому все-таки невисокий рівень довіри до суду?

Алла Лесько: Досліджували і це. Тут багато чинників: і корупційна складова, і непрофесійність судових рішень, і низький рівень ведення судового процесу. Можна провести суд так, що навіть ухваливши законне правильне рішення, створюється негативне враження про саму процедуру. Тут має бути гармонія форми і змісту.

Також результат судового розгляду не завжди залежить від судді, а від попередніх дій, котрі мали б здійснити органи досудового розслідування. А вони це часто роблять некваліфіковано.

Зараз склалася цікава ситуація: сам факт вручення підозри роздмухується до непомірних розмірів, особа оголошується злочинцем ще до того, як завершено досудове розслідування. А ми ж не знаємо, що там побачить суддя. І буде дуже легко сказати, що він корумпований, низькопрофесійний. А насправді йому не надали достатньо доказів, щоб ухвалити обвинувальний вирок. Зараз не існує жодної відповідальності за неналежне досудове розслідування. Хто за останній час відповів за те, що не довів справу до суду, що досудове розслідування проведене неякісно?

До того ж, закордоном проводять чимало тренінгів про те, як судді правильно, толерантно та спокійно пояснити своє рішення. Є спеціальні прес-служби в судах, чиї працівники спілкуються із суддею безпосередньо, перебувають під присягою та професійно пояснюють суспільству, чому було прийнято саме таке рішення. В Україні треба над цим ще працювати.