Тариф на зелену енергетику в Україні на 50%-60% вищий ніж у Польщі

Нацкомісія з державного регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг встановила нові зелені тарифи на електроенергію, вироблену сонячними та вітровими установками приватних домогосподарств.

Любомир Ференс:  Ці тарифи, які встановила Нацкомісія, вони є добрими? Бо усі пам’ятають скандал, який був пов’язаний із братами Клюєвими, які фактично монополізували зелену енергетику у країні. Мало того, що вони будували великі сонячні електростанції за гроші із держбюджету, а обладнання завозилось до нас у країну без оподаткування. Та вони ще й продавали цю енергію по завищених тарифах до кінцевого споживача. І ці тарифи були в рази більшими, ніж у Європі. Чи змінилося щось тепер?

Андрій Герус: Давайте трошки будемо ламати стереотипи. По-перше, Клюєва уже немає і тарифи для великих сонячних станцій понизили, але його справа живе і процвітає. Тобто, якщо ви бачили ті вчорашні тарифи, які затвердили, то вони складають від 5-ти до 9-ти гривень. Чи високі вони? Наприклад, тарифи “Енергоатома”  складає 50 копійок. А деякі тарифи “зелених”(сонця, вітру) доходять  до 9 гривень.

Щодо валютної прив’язки. Вони прив’язані до курсу євро. І хоча вони встановлені законом, Нацрада технічно їх переглядає, якщо курс євро міняється. Там бізнес завищений від валютних коливань. Тобто, він отримує свої доходи по суті в євро. Але тоді споживачі платять доходи в євро. Це була та ідея, яку колись придумав Клюєв. На жаль, цю ідею не відмінили. І нею користуються ті, хто мають можливість нею користуватися.

Любомир Ференс: Чи є Україна цікавою для західного інвестора, щоб вкладати тут у сонячні станції, наприклад? Чи для місцевих?

Андрій Герус: З тим є проблема. Чому сюди не йдуть інвестори? Перш за все, по причині загальних ризиків країни. Так звані суверенні ризики. Це передбачає корупцію державних органів і те, що у нас не працює правоохоронна система, те, що у нас немає сили закону та інші подібні фактори. Ті всі ризики хочуть закласти у високий тариф, і щоб ним компенсувати усе. Це принципово неправильно. Наприклад, коли є проблемний банк і для того, щоб далі зацікавлювати депозитчиків, він усі свої проблеми закладає у вищу відсоткову ставку депозиту. Чим такі банки закінчують ми всі знаємо. Тому, Україні потрібно працювати над тим, щоб у нас був інвестиційний клімат, щоб у нас могли вільно заходити і виходити інвестиції, щоб у нас працював закон і суди. І тільки тоді до нас підуть інвестиції.

Наші сьогоднішні зелені тарифи на 50-60% вищі, ніж у сусідніх країнах. Наприклад, у Польщі. Але інвестори не ідуть, тому що дуже багато інших ризиків.

Анастасія Багаліка: Це звучить як замкнене коло проблем. Де його можна розірвати?

Андрій Герус: Це звучить як основна проблема, над якою працювати. Не потрібно давати якісь пільги різним галузям, якісь спеціальні умови, спеціальні економічні зони, тому що є один великий суверенний ризик. В країні немає законності, правоохоронної системи і судової системи такої, якій би могли довіряти іноземні інвестори. Якщо це вирішиться, то до нас підуть інвестиції.

Любомир Ференс: Ви писали про те, що у Польщі відбувся тарифний аукціон на побудову сонячних станцій, де перемогла “Renesola”, яка запропонувала 93 євро за мегават у годину. А в Україні, де сонця не менше, а більше, у 2016 році зелений сонячний тариф складав 160 євро. А у 2017-2019 році 150 євро. Тобто на 61% більше, аніж у менш сонячній Польщі?

Андрій Герус: Абсолютно правильно. І у 2016 році в Україні Клюєва не було, а тариф у нас був 160 євро, у той час як у Польщі тариф був 93 євро. Тому, це проблема не є виключно одного прізвища – Клюєв. Тому що бізнес є різний, у тому числі, близький до політики, на жаль.

Все було би добре, якби не проблема, що за усе це повинен платити споживач. Ми всі за зелену енергетику, але є ціна питання. І зелені технології суттєво дешевшають. Наприклад, за останні 10 років вони подешевшали втричі. Тому, відповідно, 10 років тому справедливим тариф був майже 50 євроцентів. На сьогоднішній день, як ми бачимо, у Польщі тариф 9 євроцентів. Тому, можливо, Україні не варто спішити, а почекати, поки технології ще подешевшають. А очікується, що 2040 року вони подешевшають у ще два рази.

Другий момент. На сьогоднішній день у нас всі тарифи встановлені законом. Невже депутати настільки добре розбираються у енергетиці, щоб встановити справедливий тариф? Це якась суб’єктивна цифра, яку вони вважають справедливою. Але ту цифру краще має встановлювати ринок.

І, наприклад, коли у Польщі є конкурс серед інвесторів, хто запропонує найнижчий тариф, той отримає право будувати станцію на певній території. Якщо в Україні перейти до таких конкурсних тарифів, то я не виключаю того, що багато інвесторів скажуть, що їм не потрібно тарифу 15 єроцентів, а будуть готові будувати і за 12.

Любомир Ференс: Тобто, це якось відповідно потрібно прописати у законі?

Андрій Герус: Це потрібно змінювати закон. Бо закон говорить одну цифру, а потрібні такі зміни, щоб можна було проводити конкурсні тарифні аукціони.

Любомир Ференс: Люди самі собі встановлюють сонячні батареї на будинках. Бо це начебто довше і краще оплачується. Чи це справді так?

Андрій Герус: Залежить від того який період окупності для людини нормальний. Я б не сказав, що зараз це досить дешево. Але дійсно є стимулюючи тарифи для так званих сонячних панелей, які встановлюють на дахах. І, особливо, у південних регіонах України, це дійсно є досить привабливим.

Любомир Ференс: Який відсоток взагалі займає зелена енергетика в Україні?

Андрій Герус: В Україні вона займає 1,2% від загального виробництва електроенергії. При тому, що ці зелені тарифи з прив’язкою до євро.

Любомир Ференс: Який профіт, якщо 1,2% при таких великих тарифах? Чи не краще там знизити на кілька євроцентів, піде розвиток, і більше можна буде заробляти і виробляти?

Андрій Герус: 1,2% –  це у кіловат/годинах. Але в грошах з ринку зелені тарифи забирають 8%. Тобто, за рахунок такого фінансового перекосу, виробляють мало, а грошей забирають багато.

Щоб це виправити в Україні потрібно зменшувати ризики, максимально спрощувати будівництво цих станцій. І працювати із великими іноземними інвесторами, які мають високі технології і дешевий капітал. Затягувати їх в Україну, проводити конкурси, хто дає найкращу ціну, той може будувати.

Наприклад, зараз обговорюється проект станції із потужністю 1 ГВт. На сьогодні такої станції у світі немає. Якщо б її збудували, то зараз це була би найбільша станція у світі. І в Чорнобилі хочуть збудувати саме таку сонячну станцію.

На прикладі Чорнобиля можна було би зробити тарифний конкурс. До проекту уже виявили інтерес китайські інвестори. Можуть бути і європейські інвестори. Усіх їх потрібно запросити, підготувати для них платформу, інфраструктуру і спитати умови, на яких би вони хотіли працювати. Вибрати найкращі умови. І таким чином замість Чорнобиля ми можемо отримати конкурентну, сучасну сонячну станцію.