Тато Лесі Українки — перший український чоловік у декреті

Про український фемінізм у минулому столітті і сьогодні розповіла співзасновниця Київського інституту гендерних досліджень Віра Агеєва

Ведучi

Василь Шандро,

Тетяна Трощинська

Гостi

Віра Агеєва

Тато Лесі Українки — перший український чоловік у декреті
https://static.hromadske.radio/2017/03/hr_hh_2017-03-04_ageeva.mp3
https://static.hromadske.radio/2017/03/hr_hh_2017-03-04_ageeva.mp3
Тато Лесі Українки — перший український чоловік у декреті
0:00
/
0:00

Василь Шандро: Яким має бути святкування 8 Березня? Цей день має бути вихідним?

Віра Агеєва: 8 Березня вже багато років асоціюється з неакуратними букетами, які приречено тягає вулицями українське чоловіцтво. Дуже мало українців відповіли б, що ми святкуємо 8 березня.

Це нібито свято на честь річниці страйку німецьких робітниць під орудою Клари Цеткін. Вони вимагали підвищення заробітної плати і скорочення робочого дня. Звичайно, я солідарна з цими вимогами. Але я не розумію, чому в цей день мені мають дарувати квіти, цілувати руки і влаштовувати святкове застілля.

8 Березня забрало на себе багато зв’язків з доморощеною куртуазністю, а від боротьби жінок за свої права у ньому нічого не залишилося, тому його простіше скасувати, ніж реформувати.

Відміняти 8 Березня у рамках декомунізації ― це певне непорозуміння, тому що це не суто радянське свято, а міжнародне.

Тетяна Трощинська: Активні жінки ― це обов’язково виклик патріархальності?

Віра Агеєва: Очевидно. Найбільшою з усіх революцій, які відбулися у ХХ ст., була зміна стосунків між статями. 110 чи 115 років тому перша українка здобула диплом лікаря.

Багато чого змінилося на краще завдяки радянській владі. Український феміністичний рух на початку ХХ ст. рвонув. Коли ми наприкінці 80-х почали говорити про фемінізм, нас звинувачували у тому, що ми вживлюємо дурні ідеї з дурної Америки.

Насправді Союз українок мав осередки у кожному галицькому селі, вони обрали Мілену Рудницьку до австрійського парламенту, тобто реально на щось впливали, боролись за жіночі права. Я вже не кажу про те, що українську модерну літературу робили жінки.

Радянська влада мусила звільнити жінку: почалася індустріалізація у відсталій країні. Це алгоритм, який діє всюди: коли потрібні робочі руки, згадують про жінок.

Найпрогресивнішим декретом у Європі про рівність статей був Ленінський декрет 1918 року. Інша справа, чи це було наповнено реальним змістом. Але жінкам надали виборче право, а деякі передові країни зробили це аж у 70-ті роки.

Радянська економіка була такою, що родина, у якій працював тільки батько, була нежиттєздатною. Працювати мусили обоє. Крім того, жінка отримала більш-менш рівноправний доступ до освіти.

Радянська жінка не усвідомлювала того, що вона емансипована, та й це було не зовсім так, тому що їй дали права, але не забрали жодного обов’язку. На початку радянської влади було багато розмов про те, що їсти варити не треба буде ― будуть громадські кухні, дітей виховуватиме суспільство тощо.

Але замість звільнення від громадської праці постала радянська бідність, з якою радянська жінка охоче боролася. Ці жінки були активні, але не мали ніякої програми, ідеї.

Василь Шандро: Ви говорили про поняття недофемінізму в Україні. Як це слід розуміти?

Віра Агеєва: На початку ХХ ст. начала були непогані, але все було забуто. У тоталітарній державі не може бути фемінізму. Це ідеологія, яка обслуговувала рух за жіночі права, зокрема за оплату праці і виборче право. В СРСР не можна було боротися за жодні права, тому що всі були щасливі, всі права вже апріорі були.

Але ми говоримо про фемінізм, тому що радянська жінка була активною, вона не сиділа вдома.

Тетяна Трощинська: Хто боїться фемінізму?

Віра Агеєва: Усі патріархальні чоловіки. Інша справа, що бути патріархальним чоловіком вже років сто немодно. З 90-х років ХХ ст. менше говорять про фемінізм, більше ― про гендер. Змінилися стосунки між статями.

Чоловіки із дітьми у слінгах на Хрещатику ― це заслуга фемінізму. Ще в 60-ті роки радикальні феміністки казали, що ми повинні повернути тата у сім’ю. Ми це зробили. Два покоління тому перевдягнути дитині штани ― це було не гідно чоловіка.

Змінилися не тільки уявлення про жіночність, а й уявлення про маскулінність. Коли чоловіки так дбають, щоб жінка була старосвітською, вони повинні врахувати, що вона не принесе додому зароблені гроші, боїться будь-яких спільних стосунків. Це жінка у межах дому. Вона має зварити, випрасувати, сервірувати стіл і все. Чоловіки навряд чи захочуть таку жінку, тому що вона нудна.

Боротьба за права означає, що жінка бере на себе трохи відповідальності, знімаючи її з чоловіка. Йому ж самому від цього легше!

Василь Шандро: Чи були у ХІХ ст. випадки, коли у «жіночих» справах брали участь відомі чоловіки?

Віра Агеєва: У ХІХ ст. була величезна смертність при пологах. Жінки із вищих суспільних верств для догляду за дитиною наймали няньку.

І був сюжет, описаний у книжці Оксани Забужко про Лесю Українку. Петро Антонович Косач, коли його донька народилася слабкою, а жінка мала післяпологову депресію, взяв відпустку із поважної юридичної служби, і виходив дитину. Зараз люблять жартувати, що він був першим чоловіком, який пішов у декретну відпустку.

Василь Шандро: Є багато комічних сюжетів, наприклад, жінка з дрючком в руках жене чоловіка, бо той напідпитку. У народній уяві є жінка як берегиня, чи це витвір нового часу?

Віра Агеєва: Це чоловічі фантазії про те, як мало б бути. Почну з іншого кінця. Існує куртуазна лицарська культура: жінку оспівували, а вона мала мовчки слухати. Це лише риторика і не більша.

Те, що нам не треба фемінізму, бо була Запорозька Січ, і поки чоловіки воювали, жінки всім керували ― це міф. Жінка не мала доступу до освіти чи реальної влади. Не думаю, що навіть сьогодні за рівних шансів на вакансію виберуть жінку.